Ќатал≥¤ ћ≈Ћ»’ (яў” )

 

“ворч≥сть ™вгена Ўморгуна

---

  

ƒипломна робота, що була захищена в –≥вненському державному гуман≥тарному ун≥верситет≥ (2001 р.)

  

  ≤. ∆»““™¬≤ ”Ќ≤¬≈–—»“≈“» ™.Ўћќ–√”Ќј

  

  ” 2000 роц≥ ™вгенов≥ Ўморгуну було присуджено одну з найпочесн≥ших письменницьких в≥дзнак ”крањни - державну прем≥ю ≥мен≥ Ћес≥ ”крањнки. “аку високу оц≥нку д≥стала книжка "ћова зела", ¤ка стола свого роду п≥дсумковою у б≥льш ¤к сорокар≥чн≥й творч≥й д≥¤льност≥ письменника. јдже весь цей час одн≥Їю з визначальних його тем була тема малодосл≥дженого рослинного св≥ту –≥вненщини, неповторноњ краси р≥дного краю. « такою глибокою об≥знан≥стю, з таким прозорим, зворушливим л≥ризмом про це до ™.Ўморгуна, здаЇтьс¤, не писав н≥хто.

  –≥вненська земл¤, ¤к в≥домо, дала украњнськ≥й л≥тератур≥ чимало в≥домих майстр≥в слова: ”ласа —амчука, ќлексу —тефановича, Ѕориса “ена, √ригор≥¤ „уба¤... —ьогодн≥ в н≥й пл≥дно працюють ћикола ∆улинський, јндр≥й  ондратюк, ѕетро  расюк, ¬≥ктор –оманюк, —тепан Ѕаб≥й... јле ™вгенов≥ Ўморгуну належить серед них особливе м≥сце, адже в житт≥ ¬олинського краю в≥н п≥дм≥тив так≥ прикмети, на ¤к≥ до нього особливоњ уваги не звертав н≥хто.

  ўе навчаючись у школ≥, ¤ познайомилась з ™вгеном ≤вановичем Ўморгуном ≥ нин≥ пер≥одично з ним сп≥лкуюс¤, адже живе ≥ працюЇ в≥н у –≥вному. ўоразу з приЇмн≥стю в≥дзначаю: його щир≥сть, безпосередн≥сть ≥ простота, ¤кими перейн¤т≥ твори, зачаровуючи читача, - не щось штучне, п≥дроблене, а йде в≥д глибини натури, в≥д особист≥сного "¤".

  ¬с¤ гострота баченн¤ краси нашоњ природи розвивалас¤ в письменника ще в дитинств≥. ™вген ≤ванович ≥з села - в≥н побачив св≥т 15 кв≥тн¤ 1940 року в сел≥ Ќовожуков≥, що на –≥вненщин≥, в с≥м'њ простого сел¤нина. Ќавчавс¤ в Ќовожук≥вськ≥й початков≥й школ≥. ј оск≥льки село лежить поблизу давньоруського пересопницького городища, то з дит¤чих л≥т таЇмнич≥ перекази, пов'¤зан≥ з ним, будили у¤ву письменника, викликали бажанн¤ б≥льше знати про минувшину свого краю.

  —емир≥чку зак≥нчив у сус≥дньому сел≥ ѕересопниц≥ - древн≥й столиц≥ уд≥льного кн¤з≥вства ’≤≤ стол≥тт¤, в сел≥, де в ’V≤ стол≥тт≥ творилас¤ украњнська першокнига - ѕересопницьке ™вангел≥Ї, - на ¤кому прис¤гають на в≥рн≥сть народов≥ ”крањни њњ президенти. « роками письменник раз у раз повертавс¤ в це село, черпаючи натхненн¤, а вже в зр≥лому в≥ц≥, 1990 року, орган≥зував в≥дкритт¤ у ѕересопниц≥ пам'¤тного знака задл¤ ув≥чненн¤ св¤щенноњ книги, визначноњ пам'¤тки староукрањнськоњ мови та мистецтва.

  —ередню осв≥ту майбутн≥й письменник здобув у сел≥ Ѕ≥лев≥, пот≥м навчавс¤ в ƒубенському медичному училищ≥, де отримав диплом фельдшера. —таровинне м≥сто з фортецею ’V стол≥тт¤, к≥лькасотл≥тн≥ми монастир¤ми ≥ храмами закликало глибше п≥знавати ≥стор≥ю ¬олин≥, докопуватис¤ до малов≥домих та малодосл≥джених стор≥нок героњчноњ ≥ водночас траг≥чноњ дол≥ украњнського народу. ћожливо, саме тод≥ з'¤вивс¤ задум досл≥дити б≥ограф≥ю кн¤з≥в ќстрозьких. Ќеспроста ось уже 20 рок≥в письменник працюЇ над ≥сторичним романом про часи кн¤з¤ ‘едора ќстрозького, ¤кий жив у далекому ’V стол≥тт≥.

  Ќевдовз≥ п≥сл¤ зак≥нченн¤ медучилища над≥йшла пора призову в арм≥ю. ќпинившись удалин≥ в≥д барвистоњ волинськоњ природи, юнак з особливою гостротою в≥дчув потребу сп≥лкуванн¤ з р≥дним краЇм через слово: писав в≥рш≥, нав≥ть в≥танн¤ додому часто виходили римован≥. “од≥ й усв≥домив, що його справжнЇ покликанн¤ - л≥тература. “ож не дивно, що п≥сл¤ арм≥њ вступив на ф≥лолог≥чний факультет –≥вненського пед≥нституту, жив ц≥кавим ≥ насиченим л≥тературним житт¤м.

  –ƒѕ≤ дав пут≥вку в житт¤ багатьом обдарованим письменникам. ™.Ўморгун - один ≥з перших з них. ўе в студентськ≥ роки в≥н з≥ своњми публ≥кац≥¤ми вийшов на стор≥нки л≥тературно-художнього журналу "¬≥тчизна", щор≥чника "ƒень поез≥њ". √оловною темою наукових зац≥кавлень молодого ф≥лолога стала творч≥сть ¬алер'¤на ѕол≥щука, ¤кий починав повертатис¤ до читача в час так званоњ "хрущовськоњ в≥длиги". ≤ ск≥льки Ўморгуну довелос¤ здолати бо¤зливоњ недов≥ри з боку де¤ких викладач≥в, - про це може розпов≥сти х≥ба що в≥н сам.

  –озпочинав майбутн≥й письменник своЇ творче становленн¤ ¤к журнал≥ст: працював у –≥вному, в Ѕерезному. як згодом з≥знававс¤, надслучанський край зачарував неповторною природою, запав у душу знайомствами з неперес≥чними особистост¤ми, знавц¤ми народних легенд та переказ≥в, котр≥ пот≥м озвутьс¤ в багатьох опов≥данн¤х, в≥ршах.

  ≈тапним у житт≥ ще початкуючого письменника став 1978 р≥к: у кињвському видавництв≥ "¬еселка" були випущен≥ в≥дразу дв≥ його книжки опов≥дань дл¤ д≥тей - "ўо шукала б≥лочка" ≥ "«елен≥ сус≥ди".

  ÷е було, по сут≥, дещо зап≥зн≥ле визнанн¤ його неперес≥чного таланту, адже друкувавс¤ вже впродовж двадц¤ти л≥т, у тому числ≥ ≥ в республ≥канських виданн¤х. ѕерш≥ зб≥рки визначили основне спр¤муванн¤ творчост≥ ™вгена Ўморгуна - писати дл¤ тих, хто ще не навчивс¤ читати, а також дл¤ молодших школ¤р≥в, навчати њх розум≥ти природу, прищеплювати њм сп≥вчутлив≥сть, пот¤г до знань.

  « 1984 року ™.Ўморгун - член —п≥лки письменник≥в ”крањни, кер≥вник л≥тоб'Їднанн¤ при редакц≥њ газети "«м≥на".

  «'¤вл¤ютьс¤ друком книжки дл¤ д≥тей "ƒивосил-з≥лл¤" (1980), "ўо сказав би той хлопчик" (1981), "ƒе ночуЇ туман" (1984), " люч-трава" (1990), "«абут≥ боги предк≥в" (1994), "’то розцв≥в перший" (1996), "ћова зела" (1999), "–ослинничок" (2000), а також зб≥рник опов≥дань "¬огник-цв≥т" (1989), ≥сторична пов≥сть "ƒорога до ≤л≥она" (1989), зб≥рка "¬≥рш≥ р≥зних рок≥в" (1994), пов≥сть "ѕлач перепела" (1999).

  « 1989 до 2000 року ™вген Ўморгун очолював –≥вненську обласну орган≥зац≥ю Ќац≥ональноњ сп≥лки письменник≥в ”крањни, ¤ка нал≥чуЇ близько 30 л≥тератор≥в.

  Ќин≥ письменник очолюЇ обласну редколег≥ю сер≥њ книг "–еаб≥л≥тован≥ ≥стор≥Їю", де орган≥зовуЇ зб≥р документальних св≥дчень тих, хто боровс¤ за незалежну ”крањну, був репресований.

   р≥м л≥тературноњ прем≥њ ≥мен≥ Ћес≥ ”крањнки, удостоЇний обласноњ л≥тературноњ прем≥њ ≥мен≥ ¬алер'¤на ѕол≥щука, л≥тературноњ прем≥њ ≥мен≥ ќльги  обил¤нськоњ.

  –озпов≥даючи про письменника, одна з газет написала: "«а все своЇ житт¤ ™вген Ўморгун жодного разу не побував на курорт≥. Ќатом≥сть в≥дпустки проводив у пол¤х та селах р≥дного ѕол≥сс¤. ¬инагородою стали численн≥ знах≥дки" (21). («найшов р≥дк≥сну чорну березу, зустр≥вс¤ ≥з дивовижним дубом, про ¤кий кажуть: немаЇ стар≥шого в ц≥л≥й ”крањн≥).

  ™.Ўморгун в≥домий ≥ ¤к тонкий поет-л≥рик, його перу належать ≥сторичн≥ пов≥ст≥, основан≥ на чудовому знанн≥ грецькоњ та римськоњ м≥фолог≥њ, ¤ка, до реч≥, така ж давн¤, ¤к украњнська рослинна символ≥ка.

  ƒе¤к≥ твори ™вгена Ўморгуна включено в п≥дручники дл¤ школ¤р≥в молодших клас≥в.

  ѕисьменник не обмежуЇтьс¤ л≥тературною д≥¤льн≥стю. ¬≥н - в≥домий на –≥вненщин≥ видавець, досл≥дник творчост≥ ¬алер'¤на ѕол≥щука, Ѕориса “ена, ”ласа —амчука. «бираючи матер≥али про д≥¤льн≥сть на –≥вненщин≥ ”крањнськоњ повстанськоњ арм≥њ, про репрес≥њ стал≥нськоњ влади, опубл≥кував близько 20 зб≥рник≥в документ≥в, випустив нарис "–ано-вранц≥ в≥три заголос¤ть..." - про талановиту родину  ульчицьких, члени ¤коњ брали участь у нац≥онально-визвольн≥й боротьб≥, пройшли через ƒантов≥ кола пекла стал≥нських репрес≥й. “акого роду факти письменник осмислював ≥ у своњх художн≥х творах, наприклад, у пов≥ст≥ "ѕлач перепела".

  ƒо 60-р≥чч¤ в≥д дн¤ народженн¤ ™вгена Ўморгуна, ¤ке в≥дзначалос¤ в 2000 роц≥, р≥вненське видавництво "јзал≥¤" випустило невелику за обс¤гом книжку √ригор≥¤ ƒем'¤нчука "™вген Ўморгун. Ћ≥тературний портрет". “ут подано б≥ограф≥ю письменника, представлено його книжки - про це говор¤ть сам≥ назви розд≥л≥в: "«найомтесь: "зелен≥ сус≥ди", "ћандри з Ќосалем: пошуки дивосилу", "ѕоетичн≥ аспекти "прози житт¤", "¬≥рш≥ р≥зних рок≥в". Ќаприк≥нц≥ книжки вм≥щено б≥бл≥ограф≥ю видань ™вгена Ўморгуна, публ≥кац≥й про його творч≥сть.

  ѕрац¤ √.ƒем'¤нчука - перша спроба всеб≥чно осмислити творчий здобуток ™вгена Ўморгуна, розкрити зумовлен≥сть добору тематики обставинами дитинства та юност≥, ¤к≥ формували майстра пера, проникливого природолюба, патр≥ота земл≥.

  √.ƒем'¤нчук, зокрема, досить докладно розпов≥даЇ про дружбу письменника з травознавцем ≤ваном Ќосалем, ¤ка стала "джерелом ≥ духовно-емоц≥йного п≥днесенн¤ (натхненн¤!), ≥ казкового в≥дкритт¤ таЇмниць рослинного св≥ту, ≥ нових знань" (15, с. 9).

  —аме сп≥льн≥ мандр≥вки природою, сп≥льн≥ знах≥дки р≥дк≥сних кв≥т≥в ≥ трав п≥дказали ™вгенов≥ Ўморгуну композиц≥йний прийом при створенн≥ опов≥дань: вони нагадують подорожн≥ нотатки, у ¤ких Ї ≥ д≥алоги ≥з сп≥врозмовником, ≥ власн≥ спостереженн¤, ≥ екскурси в легенди нашого краю, ≥ науков≥ св≥дченн¤ ботан≥к≥в.

  √.ƒем'¤нчук прид≥л¤Ї увагу й творам письменника, ¤к≥ з'¤вилис¤ за останн≥ роки його творчоњ д≥¤льност≥ ("ѕлач перепела", "ћова зела", "–ослинничок"). ќднак обс¤г л≥тературного портрета пор≥вн¤но невеликий, тому тут можна знайти лише поб≥жн≥ характеристики героњв, спостереженн¤ над особливост¤ми орган≥зац≥њ формозм≥сту, спробу систематизац≥њ чинник≥в художньоњ виражальност≥ тощо. Ќе вс≥ твори р≥вном≥рно позначен≥ увагою досл≥дника: ¤кщо книжц≥ "ƒивосил-з≥лл¤" присв¤чено ц≥лий розд≥л, то про де¤к≥ ≥нш≥ говоритьс¤ у к≥лькох невеликих абзацах (¤к, наприклад, про пов≥сть "ƒорога до ≤л≥она", зб≥рку опов≥дань "«абут≥ боги предк≥в").

  ƒе¤ку ≥нформац≥ю про творч≥сть ™.Ўморгуна м≥ст¤ть пер≥одичн≥ виданн¤. —каж≥мо, про нього писали р≥вненськ≥ газети: "«м≥на", "„ервоний прапор", "–≥вне", "¬≥льне слово", "¬≥ст≥ –≥вненщини", де вм≥щували своњ статт≥ ¬.Ѕасараба, ≤. идрук, ≤.ѕащук, —.”крањнець та ≥нш≥.  ≥лька публ≥кац≥й з'¤вилос¤ ≥ в "Ћ≥тературн≥й ”крањн≥" (автори ¬. ава, ќ.™фимов, ќ.Ћевчук), у журнал≥ "—лово ≥ час" (ќ.“имощук).

  Ќаприклад, ќ.™фимов, розм≥рковуючи над книжкою "ƒивосил-з≥лл¤", ц≥лком резонно доходить висновку: "÷е напрочуд вдалий сплав художньоњ ≥ науково-попул¤рноњ л≥тератури, ¤кий подекуди вже й називають науково-художньою. ≤ це тим б≥льш рад≥сно, що маЇмо вже третю книжку журнал≥ста, ¤ка засв≥дчуЇ: у л≥тературу прийшла людина з≥ своЇю темою, своњм баченн¤м св≥ту" (18).

  ќ.Ћевчук п≥дкреслюЇ, що описан≥ в л≥ро-еп≥чних замальовках ≥з натури рослини "постають одним ≥з св≥дчень самобутност≥ нашого народу, глибинност≥ його виток≥в" (28). ј цю самобутн≥сть ≥ в≥дкрив нам письменник.

  —.”крањнець, захоплюючись зб≥ркою "¬≥рш≥ р≥зних рок≥в", зазначаЇ: "™вгенова Ўморгунова простота - це своЇр≥дний вим≥р художньоњ правди, певний мистецький керунок. ≤ р≥ч нав≥ть не в тому, що даний п≥дх≥д найчаст≥ше викликаЇ асоц≥ац≥ю традиц≥йно-випробуваноњ класичноњ манери поетичного самовираженн¤. јдекватний в≥дбиток слова "простота" - правдив≥сть, неофальшивован≥сть думки, помислу" (42).

  “ака мозањка оц≥нок ≥ суджень у найзагальн≥ших рисах окреслюЇ найб≥льш суттЇв≥ достоњнства твор≥в Ўморгуна. ¬они користуютьс¤ великою попул¤рн≥стю у читач≥в, особливо юних. јле, незважаючи на це, творч≥сть письменника недостатньо досл≥джена критиками, не стала предметом ірунтовного вивченн¤ з боку л≥тературознавчоњ науки.

  « огл¤ду на вищесказане, мета нашоњ дипломноњ роботи - враховуючи набутки критики, досл≥дити поетику творчост≥, з'¤сувати значенн¤ дл¤ украњнськоњ л≥тератури багатоњ ≥ р≥зноман≥тноњ прози й тонкоњ л≥рики, а також драматург≥њ ™вгена Ўморгуна.

  70. «авданн¤ роботи - досл≥дити: функц≥њ пейзажу у проз≥, м≥фолог≥чний аспект у творчост≥ ™.Ўморгуна, способи трактуванн¤ рол≥ митц¤ у сусп≥льств≥, жанрово-тематичну багатопланов≥сть, проблематику твор≥в, стильову своЇр≥дн≥сть письменника.

  

  

  

  ≤≤. ѕќ≈“» ј ѕ–ќ«», Ћ≤–» », ƒ–јћј“”–√≤ѓ ѕ»—№ћ≈ЌЌ» ј

  

  ≤≤.1. омпозиц≥йно-стил≥стичн≥ особливост≥ у змалюванн≥ природи

  

  ѕриход¤чи в цей складний св≥т, ми, ¤кого б соц≥ального походженн¤ не були, д≥стаЇмо неоц≥ненну спадщину: землю ≥ води, зелен≥ надра, р≥чки ≥ гори, л≥си ≥ кв≥ти, врешт≥-решт - плоди самоњ земл≥, ¤к≥ годують нас. ”с≥м цим потр≥бно дбайливо розпор¤джатис¤. ƒо того ж у природ≥ мовби живе частка нашоњ душ≥, про¤вл¤ючись у неповторних, трепетних почутт¤х.

   раще збагнути ц≥ почутт¤, навчитис¤ шанувати довколишн≥й дивосв≥т допомагають нам твори письменник≥в. «-посеред ≥нших п≥дростаюче покол≥нн¤ формують ≥ опов≥данн¤ ™вгена Ўморгуна. ¬они запам'¤товуютьс¤, западають у душу, адже в них ≥де мова про те, що так сп≥взвучне дит¤чому св≥тов≥дчуттю.

  —пробуЇмо заглибитис¤ у св≥т художн≥х образ≥в ™.Ўморгуна. ”же перш≥ ж книжки письменника - "ўо шукала б≥лочка" ≥ "«елен≥ сус≥ди" - представили його ¤к тонкого знавц¤ людськоњ психолог≥њ, майстра опису природи та використанн¤ цих опис≥в дл¤ створенн¤ певного колориту опов≥д≥.

  ” зб≥рнику "ўо шукала б≥лочка" лише п'¤ть опов≥дань. "«а¤чий садок" - про те, ¤к опов≥дач набр≥в ≥з маленьким ќлегом на к≥лька кущик≥в малини серед ос≥ннього пол¤: "«а с≥ткою галузз¤ н≥би намисто, аж ≥скритьс¤... ∆одного листочка на тонких стеблах, а ¤годи - гронами, аж вершечки похилилис¤" (57; 5). “ака тепла, зворушлива пастель, ¤ка допомагаЇ пом≥тити незвичне в буденному. Ћиш коли скуштували малини, пом≥тили, що полем покотивс¤ с≥рий клубочок. "ј може, це його садок?" - непокоњтьс¤ ќлег. ќпов≥дач заспокоюЇ: "” нього, певно, ще Ї". ÷е з погл¤ду дорослого. јле ж ¤к ум≥Ї погл¤нути письменник на природу й дит¤чими очима! ќпов≥данн¤ це, власне кажучи, скидаЇтьс¤ на етюд, але картинка виходить виразна, запам'¤товуЇтьс¤.

  ј ось розпов≥дь про те, "що шукала б≥лочка": "—початку вона видалас¤ нам чудною ¤коюсь: не гасала по деревах, ¤к це њй належить, а спустилас¤ на землю ≥ край берега, коло самоњ води, бережком так - стриб, стриб стриб" (с. 8). «а≥нтриговуЇ? Ѕезумовно. ƒитина, ¤к≥й читають опов≥данн¤, не може не зац≥кавитис¤: чому це б≥лочка так себе поводить? "ћи пробули тод≥ над р≥чкою ц≥лий день, - пише ™вген Ўморгун. - –озпалили багатт¤ й напекли картопл≥, нар≥зали вудилищ. ј пот≥м таки вир≥шили подивитис¤, що ж то шукала б≥лочка?" (с. 8). ѕ≥шли на те м≥сце, розгребли опале лист¤, а п≥д ним - л≥щинов≥ гор≥хи. ¬иходить, б≥лочка знаЇ, де вони лежать. Ќевигадлива опов≥дь на одну стор≥ночку, але, знову ж таки, привчаЇ прим≥чати в природ≥ њњ закони житт¤, пробуджуЇ почутт¤ захопленн¤ б≥лочкою, ¤ка вм≥Ї нав≥ть п≥д лист¤м знаходити соб≥ харч.

  ¬ опов≥данн≥ "—олов'њ" ≥нша тема - про неповторн≥сть солов'њного сп≥ву. —початку автор к≥лькома виразними штрихами малюЇ пейзаж: "” л≥с≥ ст≥льки вран≥шнього сонц¤, аж очам лоск≥тно. ”с≥ поверхи л≥су густо прошит≥ золотими ниточками. Ќа воду дивишс¤ - дзеркало та й год≥. Ћист¤ ще т≥льки ледь проклюнулос¤ на берез≥ та в≥льс≥, на л≥щин≥ та осиц≥" (с. 9). ƒал≥ в опису природи з'¤вл¤ютьс¤ нов≥ детал≥: зелене шумовинн¤, б≥л≥ ц¤тки кв≥тучого за¤чого щавлю, ф≥алки, барв≥нок, у п≥н¤в≥ вс¤ - черемха.  олорит весн¤ного л≥су захоплюЇ, занаджуЇ в св≥й бентежний св≥т. "јж тут враз ¤к задзвонить, ¤к защебече: "“ьох-тьох-тьох-тьох! „≥в-чюв!" (с. 9).

  ќце звуконасл≥дуванн¤ автор дал≥ передаЇ з к≥лькома в≥дт≥нками, зауважуючи, що дуже вже схоже, наче соловейко запитуЇ: "„ув?" Ќеспроста юний попутник ќлег каже: "„ув. ≤ ¤ чую, ≥ он д¤дько". Ќамаганн¤ вступити в розмову з пташиною сприймаЇтьс¤ ¤к дуже щирий порух душ≥, про¤в дит¤чоњ безпосередност≥, наближеност≥ до природи й готовност≥ розум≥ти њњ мову.

  ¬ опов≥данн≥ "Ћ≥сова пташка" йдетьс¤ все про тих же героњв - опов≥дача ≥ малого ќлега, ¤к≥ повертаютьс¤ ≥з збиранн¤ гриб≥в. ƒаЇтьс¤ взнаки втома. ƒл¤ в≥дпочинку вир≥шили знайти гарн≥ше м≥сце. "...Ќезабаром сид≥ли в т≥н≥ молодих в≥льх, б≥л¤ копанки, обкладеноњ дерев'¤ним зрубом" (с.12). ѕ≥д≥йшов д≥дусь, у нього б≥льше гриб≥в, став по¤снювати, де ¤к≥ ростуть. ќлег вважаЇ, що треба було б колись ще повернутис¤ сюди - тим паче, що прикмета Ї - копанка. ¬и¤вл¤Їтьс¤, викопав њњ малий хлопчина, л≥сник≥в син. "¬ автобус≥ ќлег сид≥в б≥л¤ в≥кна ≥, мабуть, ¤к ≥ ¤, думав про малого хлопчика, що подарував нам у л≥с≥ гарний спочинок". “ут уже, ¤к бачимо, тема краси природи перепл≥таЇтьс¤ з темою добрих учинк≥в, тож опов≥данн¤ заохочуЇ, спонукаЇ до них.

  «авершуЇ зб≥рку етюд "–айдуга" - але включаЇ в≥н читачев≥ не лише зорову у¤ву, але й слух, в≥дчутт¤ запах≥в, тому в≥дразу ж починаЇмо сприймати опис ¤к рельЇфний: "в≥д самого раннього ранку тихо", "у горл≥ лоскоче пахощами св≥жого с≥на", "за≥скрилас¤ кожна травинка" ≥ т.д.

  Ѕагатопланова, психолог≥чно точна манера письма притаманна й книжц≥ "«елен≥ сус≥ди" (49), куди ув≥йшли дванадц¤ть опов≥дань. ”же сама назва зб≥рки вказуЇ, що мова п≥де про рослини, ¤к≥ ми з дитинства бачимо вл≥тку майже щодн¤, вони - наш≥ добр≥ "зелен≥ сус≥ди". јле щоб буденне не стало нец≥кавим та нудним, ≥ написав ™вген Ўморгун ц≥ коротк≥ опов≥данн¤, часом схож≥ на замальовки, а част≥ше - на новели (новелети?), експресивн≥, неаби¤к вив≥рен≥ в смислових нюансах, побудован≥ здеб≥льшого на д≥алогах. ¬ласне кажучи, книжку можна розгл¤дати ≥ ¤к невелику пов≥сть про д≥вчину-школ¤рку —в≥тлану, ¤ка, опинившись за вор≥тьми двору на зеленому мор≥жку, завела знайомство з багатьма рослинами. ≤ т≥ розпов≥дають њй про своЇ земне призначенн¤, в≥дкривають своњ маленьк≥ таЇмниц≥. Ќаприклад, трава-мурава з однойменного опов≥данн¤ на зауваженн¤ —в≥тланки, що вона дещо чула про корисн≥ речовини, про в≥там≥н "це", каже: "...й цей в≥там≥н у моњх листочках Ї, ≥, щоб знали - у к≥лька раз≥в б≥льше, н≥ж у лимон≥... ј ще моњ листочки очищують пов≥тр¤ в≥д пилу. “а й кор≥нн¤ не така вже безкорисна р≥ч - з нього можна виробл¤ти фарбу темно-синього кольору" (с. 14). ј подорожник в опов≥данн≥ "Ќад≥йний супутник" розпов≥в про те, що, ¤к ≥ спориш, не дуже боњтьс¤, коли його топчуть, бо на листках маЇ жилки, що пружин¤ть. « кв≥ток подорожника бджоли беруть пилок. "Ћюди гадають, що ми звемос¤ подорожниками, бо ростемо при дороз≥ чи й на дорогах, - каже "зелений сус≥д" своњй сп≥врозмовниц≥. - ј насправд≥ ми в≥д того подорожники, що по св≥ту подорожуЇмо" (с. 15). —хильною до подорожей ви¤вилас¤ й ромашка ("ѕереселенка з-за океану"). јдже в наш≥ м≥сц¤ потрапила з јмерики. ≤ в≥дразу ж тут полюбилас¤ - неспроста њњ цв≥т кладуть у дит¤чу куп≥ль, бо додаЇ немовл¤т≥ св≥жост≥ й рум'¤нцю. ѕо-≥ншому кв≥тку називають рум'¤нкою.

  Ѕагато ц≥кавого д≥знаЇтьс¤ читач ≥з книжки ™вгена Ўморгуна ≥ про коров'¤к ("Ѕогатир-з≥лл¤"), ≥ про буд¤к-чортополох (" олючий задавака"), ≥ про кропиву ("Ќекоронована королева"), ≥ про полин-траву з однойменного опов≥данн¤, ≥ про буркун ("“рава семи запах≥в") та ≥нш≥ рослини. ѕричому в невимушених д≥алогах подаютьс¤ в≥домост≥ ¤к про позитивн≥, так ≥ негативн≥ ¤кост≥ "зелених сус≥д≥в". ќсь, скаж≥мо, хот≥ла —в≥тланка з≥рвати вершечки рослини, ¤ку вже трохи знала, бо ламала з нењ г≥лочки дл¤ кролик≥в, проте кропива застер≥гаЇ, що то - рослина-болиголов: "¬≥д цього сус≥ди треба триматис¤ подал≥!  роликам потроху ще можна його њсти, а от дл¤ ≥нших тварин в≥н отруйний. ≤ дл¤ людей також" (с. 20). ј згодом додаЇ ще й таку необх≥дну ≥нформац≥ю: "якщо ж доведетьс¤ ≥нод≥ вирвати болиголов, стебло дурману чи блекоти, коли вони в город зал≥зли, то пот≥м неодм≥нно треба вимити руки".

  ¬ибравши одного разу своЇю основною темою природознавство, ™вген Ўморгун розширюЇ д≥апазон зац≥кавлень в≥д книжки до книжки. ¬ажливою в≥хою в його творч≥й б≥ограф≥њ стала чудово видана книжка "ƒивосил-з≥лл¤" (46) з гарними ≥люстрац≥¤ми ™вгена ѕопова та ћихайла ”сова. ∆анр сформульовано так: "ќпов≥данн¤ про р≥дк≥сн≥ рослини".

  ÷ього разу письменник у дивовижний св≥т зеленого царства вирушаЇ разом з уже згаданим знавцем рослин ≥ народноњ медицини ≤ваном ћихайловичем Ќоселем (нин≥ пок≥йний). ѕеред нами - р≥дк≥сн≥ "б≥ограф≥њ" зозулиних черевичк≥в, горицв≥ту, азал≥њ, меч-трави, русального кв≥ту, росички, арн≥ки, тирличу та ≥нших. ƒо реч≥, назву одн≥Їњ з р≥дк≥сних рослин д≥стало з ≥н≥ц≥ативи ™.Ўморгуна р≥вненське видавництво "јзал≥¤". “ак називалис¤ й л≥тературно-краЇзнавч≥ випуски-календар≥ на 1993 ≥ 1994 роки.

  –озпов≥д≥ книжки досить романтичн≥ ≥ п≥знавальн≥: читач не т≥льки отримуЇ в≥домост≥ про рослини, а й д≥знаЇтьс¤ про перекази, пов'¤зан≥ з ними, з'¤совуЇ дл¤ себе походженн¤ назв цих рослин, м≥сц¤, що њх вони облюбовують дл¤ проростанн¤.

  ќдна з легенд розпов≥даЇ, що к≥лька дн≥в запорожц≥в пересл≥дували кримськ≥ татари. ј коли вже не знайшлос¤ в дороз≥ харч≥в, махнули рукою: пропадуть у степу козаки без њж≥. ќднак њх усе-таки вр¤тували свого роду амулети - нанизан≥ на нитку тверд≥, потемн≥л≥ в≥д часу бульбочки. ¬они вгамували голод, погасили спрагу. ј були то корен≥ любки. ÷¤ рослина дала назву опов≥данню, з ¤кого д≥знаЇмос¤, ¤к те чудод≥йне кор≥нн¤ заготовл¤ють, ¤к використовують. ѕослуговувалис¤ цим коренем нав≥ть ворожки-чар≥вниц≥, ¤к≥ буц≥мто з його допомогою хлопц≥в до д≥вчат привертали", - зазначаЇ письменник (с. 30). —еред знахар≥в жила в≥ра ≥ в незвичайн≥ властивост≥ вужачки ("ƒиво"): ц¤ рослина н≥бито була "ключем" до вс≥х скарб≥в природи. ј от л≥л≥¤ потрапила в немил≥сть: њњ кв≥тки в середн≥ в≥ки зробили символом приреченост≥, виставл¤ли б≥л¤ засуджених до страти ("Ќад≥¤ алх≥м≥к≥в").

  як бачимо, ™вген Ўморгун широко знайомить ≥з пов≥р'¤ми, пов'¤заними з рослинами, часто з легенд виводить њх походженн¤. “ак, меч-трава начебто проросла на м≥сц≥, де з останн≥х сил в≥дбивав напад чужинц≥в см≥ливий украњнський хлопець: сталос¤ нечуване - пощерблен≥ меч≥ полеглих героњв сам≥ звелис¤ догори ≥ заступили дорогу чужинц¤ ("ћеч-трава"). ј дивосил-з≥лл¤ н≥бито з'¤вилос¤ ≥з краплин сл≥з незр≥вн¤нноњ ™лени, ¤ка оплакувала свою долю в часи “ро¤нськоњ в≥йни, тобто три тис¤чол≥тт¤ тому ("–ослина дивовижноњ сили").

  ’оч ™вген Ўморгун, суд¤чи з усього, ≥ ставить за мету насамперед ознайомити читач≥в ≥з р≥дк≥сними рослинами, в≥н не зм≥г при опису природи в≥дмовитис¤ в≥д л≥ричних ≥нтонац≥й. ≤ його пейзаж≥ вже нав≥ть не ст≥льки дл¤ того, щоб под≥литис¤ почутт¤ми любов≥ до р≥дного краю, ск≥льки дл¤ розкритт¤ ц≥Їњ природноњ краси, велич≥, тобто служать допом≥жним композиц≥йним засобом дл¤ виразн≥шого розкритт¤ творчого задуму.

  ќсь ¤к використовуЇ письменник зменшено-пестлив≥ форми сл≥в в опису рослини з такою в≥дл¤куючою назвою "вовч≥ ¤годи": "Ќа узл≥сс≥ постав перед нами дивний кущик. Ќаче з казки постав: м≥н≥атюрн≥ г≥лочки з др≥бненькими листочками, а на вершечку кожноњ г≥лочки рожев≥ кв≥точки промен¤тьс¤. «даЇтьс¤, ось-ось вийдуть ≥з-за нього маленьк≥ б≥лобород≥ чолов≥чки-гноми й запрос¤ть у свою казкову крањну, де живе прекрасна ≥ добра Ѕ≥лосн≥жка, де вс≥ кв≥ти ≥ метелики розмовл¤ють м≥ж собою людською мовою" ("¬еселоњ вроди"). ≤ ми в≥дразу настроЇн≥ на добре сприйн¤тт¤, бо й справд≥, вовч≥ ¤годи не мають у соб≥ н≥чого хижого, б≥льше того, дають л≥ки в≥д багатьох хвороб, ¤к≥ важко п≥ддаютьс¤ л≥куванню.

  Ћише к≥лька н≥жних барв - ≥ виникаЇ образ, що запам'¤товуЇтьс¤: "Ќа гладеньких стовбурах осик н≥би хтось понапинав струни, а на тих струнах нанизане б≥л¤сте лист¤, трохи схоже на кленове. —труни - то стебла плюща" ("√ар¤че дерево"). јбо: "ќдного разу нахилилас¤ веселка до р≥чки, щоб води набрати. јж тут чуЇ, соловейко на калин≥ тьохкаЇ - заливаЇтьс¤. «аслухалас¤, замр≥¤лас¤, та й незчулас¤, ¤к загубила трохи своњх кольор≥в. ”пали т≥ кольори та й перетворилис¤ на п≥вники" ("Ѕризки веселки"). —оковит≥ акварел≥ - ¤к ≥нтригуюча прелюд≥¤ до подальшоњ розпов≥д≥ залюбленого в природу майстра слова. ≤дейно-композиц≥йну роль таких м≥сць неможливо переоц≥нити. «авд¤ки њм опов≥данн¤ ™.Ўморгуна ан≥ск≥льки не схож≥ на ¤к≥сь ботан≥чн≥ дов≥дки, вони ¤вл¤ють собою доречний синтез науково-медичноњ ≥нформац≥њ, легенд, л≥ричних в≥дступ≥в та пейзажних замальовок. “им-то рослини й стають ц≥кавими дл¤ читача, наче люди; м≥ж ≥ншим, ц≥кавими не лише, ¤к значитьс¤ в книжц≥, "дл¤ середнього та старшого шк≥льного в≥ку".

  ћабуть, не випадково опов≥данн¤ про природу служать основою ≥ ц≥лком "дорослоњ" книжки ™.Ўморгуна "¬огник-цв≥т" (45). —юди вв≥йшли й де¤к≥ опов≥данн¤ з ран≥ше виданих книжок. —каж≥мо, "ўо сказав би той хлопчик", ¤ке дало назву одн≥й з них (56). —южет такий. Ѕогдан, син комбайнера, ≥де з д≥дом на рибалку, але трохи прип≥знивс¤, в≥дстав, тож вир≥шив до озера гайнути навпростець - перейти вбр≥д р≥чку —луч, а дал≥ - через пшеничне поле. ѕобачивши онука на м≥сц≥ риболовл≥, д≥д поц≥кавивс¤, чи, бува, не б≥г через м≥ст, а коли д≥знавс¤, що той ≥шов через пшеницю, засмутивс¤. ≤ розпов≥в бувальщину, ¤к зерно, принесене з далекого пол¤ хлопчиком, ур¤тувало в≥д голоду сел¤н, що вт≥кали в л≥с в≥д фашист≥в. ’лопчик починаЇ зовс≥м по-≥ншому дивитис¤ на щойно з≥м'¤т≥ ним стебла хл≥б≥в. ј розв'¤зка досить неспод≥вана: "ƒ≥ду, д≥ду, а хто той хлопчик був? - тихо спитав. - якби ¤ його зустр≥в, то вибачивс¤ б за стежку в пшениц≥..." ƒ≥дов≥ оч≥ потепл≥ли. ¬≥н так само тихо в≥дпов≥в: "“и знаЇш того хлопчика... ¬≥н сьогодн≥ раненько, ¤к ти ще спав, до комбайна подавс¤..." (с. 48).

  –≥вненське ѕол≥сс¤ - край, р≥дк≥сний за своЇю красою, тому й спонукаЇ до самобутн≥х поетичних опис≥в. ѕеред Ѕогданом постають так≥ пейзаж≥: "Ўирока жовтава скатертина - достигаюча пшениц¤, зелена мережка за нею - то молодий л≥с, а син¤ поволока на сам≥м обр≥њ - теж л≥с, але старий ≥ далекий" (с. 47). ≤ цей дивосв≥т в≥дображаЇтьс¤ не т≥льки на настроњ малого, але й на його зовн≥шност≥: "—он¤чн≥ пром≥нц≥ ламаютьс¤ в каштанових очах хлопчика, приЇмно лоскочуть густо поц¤ткован≥ ластовинн¤м щоки". Ѕ≥л¤ озера - сво¤ краса: "ј довкола коники сюрчали й здавалос¤, що вс¤ трава б≥л¤ озера дзвенить-видзвонюЇ. ≤ велика зелена бабка п≥д ту музику гойдалас¤ над самою водою на к≥нчику лепешинки" (48). ÷ей св≥т природи постаЇ перед читачем ¤к св≥т реальний, живий, адже в≥н - ≥з виразних поетичних деталей, обрис≥в, переданих небагатосл≥вно, з почутт¤м м≥ри.

  ¬ опов≥данн≥ "¬огник-цв≥т" зустр≥чаЇмос¤ з т≥Їю ж рослиною, що ≥ в опов≥данн≥ "√ори, цв≥те!" з книжки "ƒивосил-з≥лл¤", - ≥з горицв≥том. јле ¤кщо в ран≥шому твор≥ було б≥льше ботан≥чних викладок, хоч ≥ п≥дкр≥плених легендою, то вже тепер кв≥тка, а точн≥ше - знайомство з нею малого “арасика стаЇ одним ≥з сюжетних в≥дгалужень, ¤ке допомагаЇ розкрити ≥ характер колгоспноњ кухарки √нат≥вни (котра розпов≥даЇ легенду про походженн¤ кв≥тки, по-≥ншому названоњ вогник-цв≥том), ≥ характер голови колгоспу ќлес¤ ‘едоровича. "Ќевже ¤ наст≥льки не господар, що дос≥ цього самого вогника н≥ разу в пшениц≥ не пом≥чав?" - б≥дкаЇтьс¤ в≥н. ћ≥ж ≥ншим, пом≥тив кв≥тку саме “арасик, в≥н же й поц≥кавивс¤, чому вона н≥би ромашка, та все ж ¤кась не така. ѕисьменник цим п≥дкреслюЇ власне усв≥домленн¤ того, що д≥ти чутлив≥ш≥ до природи.

  яку гаму почутт≥в передаЇ ™вген Ўморгун, описуючи риболовлю одинадц¤тир≥чного хлопчика в опов≥данн≥ "ўука"! ѕеред вразливим п≥дл≥тком "вода в зар≥чку чиста-чиста. ¬идн≥Їтьс¤ кожна травинка, що пробиваЇтьс¤ з дна. Ѕлищить розчахнута перл≥вниц¤, н≥би хтось поклав поруч дв≥ ср≥бн≥ ложки без держак≥в. “ам ≥ с¤м на дн≥ темн≥ють порожн≥ хатки равлик≥в та посередин≥ в≥ддзеркалюЇтьс¤ легка б≥ла хмаринка, що одна-одн≥с≥нька нев≥домо зв≥дки забрела на ¤сно-голубе небо" (с. 79). ѕод≥њ опов≥данн¤ в≥дбуваютьс¤ в п≥сл¤воЇнн≥ роки, ймов≥рно, йдетьс¤ про дит¤ч≥ спогади самого письменника.

  ѕеремога над щукою, ¤к≥й не вдалос¤ вислизнути з дит¤чих рук, виростаЇ до значущого факту, адже в сел≥ голодно, а з такоњ рибини "буде юшка - на вс≥х сус≥д≥в вистачить".

  “≥Їю чи ≥ншою м≥рою тема природи звучить ≥ в пов≥ст≥ " риниц¤ в бережку" (ум≥щен≥й у ц≥й же книжц≥ "¬огник-цв≥т"), ≥ в опов≥данн¤х "ƒихаю весною", "ј мене розбудиш?", "–озбишака" та ≥нших.

  ÷≥каво простежити, наск≥льки р≥зноман≥тн≥ еп≥тети та метафори використовуЇ ™вген Ўморгун дл¤ характеристики сил ≥ ¤вищ природи. ѕро в≥тер: "дикий", "легенький", "збуривс¤ ≥ шелепить загатою", "налет≥в неспод≥вано: шелеснув очеретами ≥ ситниками"... ѕро сонце: "чалапа молоде, чалап-чалап", "ласкаве, лоскоче щоки", "пече, жарить, палить", "за полудень п≥дскочило", "висушило росу та почало прип≥кати", "жмутки веселого сонц¤"... ѕро дерева: "чубат≥ ¤сени", "сив≥Ї ц≥лий л≥с", "р≥чка у в≥ночку верб", "св≥чкаст≥ топол≥", "¤в≥р лапатий, усе сонце затулив"... ѕро птах≥в: "цвенькаЇ синиц¤", "трубить журавель", "бусли свою гуторку завели", "жайворонок: ледь пом≥тна дзюркотлива крапелиночка у голуб≥н≥", "соловейко на калин≥ тьохкаЇ-заливаЇтьс¤"... ѕро кв≥ти: "маки червоним бантом", розрив-трава - зело, ¤ке "метеликами жовтими цв≥ло", "стебло ромашкове, он ¤ке кучер¤во-пухнасте, а кв≥тка... вогненна"... як бачимо, письменник щоразу знаходить ц≥кав≥ пор≥вн¤нн¤, неза¤ложен≥ еп≥тети, творить вдал≥ образи.

  Ќайб≥льше визнанн¤ ™вгенов≥ Ўморгуну принесла його книжка "ћова зела" (51), де, за св≥дченн¤м самого автора, з≥брано "опов≥данн¤ про рослинну символ≥ку украњнського народу".

  ѕри слов≥ "опов≥данн¤" зринають у пам'¤т≥ так≥ характерн≥ його прикмети, ¤к персонаж ≥ сюжет. јле опов≥д≥ ™.Ўморгуна важко оц≥нювати за традиц≥йними критер≥¤ми. јдже вони св≥домо не переобт¤жен≥ метафорично-синтаксичними конструкц≥¤ми, н≥де не анотуЇтьс¤, на ¤ку читацьку аудитор≥ю розрахована книжка, проте стиль письма видаЇ зор≥Їнтован≥сть на молодь.

  ћи ≥ з попередн≥х книг переконалис¤, наск≥льки скрупульозно докопуЇтьс¤ письменник до "б≥ограф≥њ" кожноњ рослини. ” "ћов≥ зела" зачаровуЇ не ст≥льки романтизац≥¤ рослинного св≥ту, що нас оточуЇ, ск≥льки заглиблен≥сть у фольклорний масив легенд, переказ≥в, пов≥р'њв, замовл¤нь, обр¤д≥в, п≥сень. ѕри цьому впадаЇ у в≥ч≥ великий обс¤г опрацьованоњ автором л≥тератури з археолог≥њ, ≥стор≥њ дохристи¤нських час≥в, образотворчого мистецтва, ботан≥ки, простежено, ¤к рослинна символ≥ка зринаЇ у творах украњнських письменник≥в (“арас Ўевченко, √ригор≥й  в≥тка-ќснов'¤ненко, ≤ван ƒрач та ≥н.).

  —в≥й задум книжки ™вген Ўморгун по¤снив так: "¬ украњнц≥в за в≥ки склалас¤ багата рослинна символ≥ка. ¬она зросла ≥ розкв≥тла не на запозиченн¤х, а на ірунт≥ власного св≥тобаченн¤ ≥ власноњ художньоњ творчост≥. ≤ це Ї ще одним св≥дченн¤м самобутност≥ нашого народу, древност≥ його виток≥в, глибинност≥ його корен≥в" (с. 2).

  ” "ћов≥ зела" - понад 60 опов≥дань, але при вс≥й однотипност≥ п≥дход≥в вони все-таки неаби¤к р≥зн¤тьс¤ композиц≥йними елементами. –озпов≥дь про "дерево житт¤" - узагальнюючий образ рослинного св≥ту - започатковано описом п≥дготовки бо¤рськоњ доньки Ќастас≥њ до л≥тн≥х русал≥й, св¤та п≥сень та ≥гор, ¤кому не судилос¤ в≥дбутис¤, бо вс≥ плани зруйнував напад Ѕати¤ ("∆ив≥ть ≥ благоденствуйте!"). ќпов≥данн¤ про вербу починаЇтьс¤ з≥ знахарськоњ поради ("–оду нема переводу"), про перекотиполе - з древнього переказу ("ѕерекотиполе"), про чебрець - з ботан≥чного опису ("ѕахощ≥ дл¤ бог≥в"), про мак - з≥ св≥дченн¤ вченого ’≤’ стол≥тт¤ ћ.ћаксимовича ("–озк≥ш сел¤нина"). јле точн≥ знанн¤ в опов≥данн¤х ™.Ўморгуна подаютьс¤ саме в таких розумних дозах, щоб не наполохати читача, не нагнати нудьги. “а й знанн¤ ц≥, пр¤мо скажемо, не т≥ штучно насмикан≥ цитати, ¤к≥ так набивають оскому в науково-попул¤рних виданн¤х ≥з претенз≥¤ми на художн≥сть.

  ƒокладн≥ше спинимос¤ на к≥лькох опов≥данн¤х, аби пересв≥дчитис¤: це щира поез≥¤ п≥знанн¤, п≥двладна лише справжньому майстров≥ слова ≥ чудовому знавцев≥ природи.

  —каж≥мо, вс≥м нам в≥домо, що червона калина сприймаЇтьс¤ ¤к символ ”крањни. ј чи знаЇмо, що росте там, де гн≥зд¤тьс¤ журавл≥? ≤ неспроста: " оли настаЇ пора журавл¤м збиратис¤ у вир≥й, калина навмисне прикрашаЇтьс¤ гронами ¤скраво-червоних ¤г≥д. ўоб саме такою, прихорошеною, манливою, запам'¤тали њњ птахи, щоб њм праглос¤ повернутис¤ знову на р≥дн≥ калинов≥ луги" ("ќзнака Ѕатьк≥вщини", с. 3). ѕосилаючись на думку вчених, письменник стверджуЇ, що сама назва "”крањна" означаЇ не що ≥нше, ¤к "крањна журавл≥в". јдже в давнину журавель називавс¤ коротеньким словом "у". јвтор п≥дм≥тив, що калинове гроно можна побачити взимку на п≥дв≥конн≥, а ще - у д≥вочому в≥нку, на вес≥льному коровањ, калинов≥ грона пучечками вив≥шують у сарањ - л≥ки в≥д кашлю ≥ начинн¤ дл¤ пирог≥в.  алинов≥ грона можна побачити ≥ над могилою.

  ј ск≥льки привабливих мотив≥в самодостатньоњ гармон≥њ у таких м≥ркуванн¤х: " ажуть, ¤кщо донька колихатиметьс¤ в калинов≥й колисц≥ - виросте вродливою ≥ сп≥вучою, ¬важають, ¤кщо батько вир≥же з≥ своЇњ калини соп≥лку, то в с≥м'њ обов'¤зково народитьс¤ син. ¬≥р¤ть, ¤кщо наречений переведе наречену через калинову кладку - буде в с≥м'њ лад ≥ любов, «нають, що наймилозвучн≥ше сп≥ваЇ той соловей, ¤кий звив гн≥здо на калин≥..." (с. 4). “ака мало не ¤зичницька метаф≥зика подаЇтьс¤ без душевного надриву, з дел≥катними застереженн¤ми - "кажуть", "вважають", "в≥р¤ть", аби не склалос¤ враженн¤, що, використовуючи багатство ≥ образну систему мову, письменник мовби в≥дводить нас в≥д наукового св≥тосприйн¤тт¤. ясна р≥ч, це не так.

  ј завершуЇтьс¤ опов≥данн¤ козацькою п≥снею, в ¤к≥й козак

   азав соб≥ насипати

  ¬исоку могилу;

   азав соб≥ посадити

  ¬ головах калину †(с. 4).

  «овс≥м ≥накше скомпоновано опов≥дь "ѕерун≥в огнецв≥т": за канонами ц≥Їњ манери змалюванн¤ автор знайомить читача з обставинами, за ¤ких уперше особливу увагу звернув на таке аж н≥¤к не ботан≥чне, а швидше ф≥лософське, м≥фолог≥чне пон¤тт¤, ¤к "цв≥т папорот≥". јдже зацв≥таЇ вона лише в пов≥р'¤х, причому зацв≥таЇ в  упальську н≥ч. «вичайно, письменник не може певною м≥рою не п≥ддатис¤ чарам народних пов≥р'њв, що д≥йшли в≥д далеких предк≥в: " ому пощастить з≥рвати вогнецв≥тну кв≥тку папорот≥, тому в≥дкриваЇтьс¤ все-все на св≥т≥. ¬≥н може сам стати невидимим, може легко знаходити захован≥ скарби, може в≥дмикати без ключа будь-¤к≥ замки, проникати всюди, куди заманетьс¤, вив≥дувати вс≥л¤к≥ таЇмниц≥, зд≥йснювати все, що т≥льки забажаЇтьс¤" (с. 9).

  “ретина опов≥данн¤ склала легенда з час≥в панщини, переконуючи читача: з найдавн≥ших-давен папороть вважалас¤ емблемою щаст¤ ≥ божественност≥.

  “акими ж Їмкими й багатоплановими вийшли опов≥данн¤ про хм≥ль ("«ело ≥з "рога достатку"), виноград ("ќй сад-виноград"), дуб ("¬с≥м деревам дерево"), осику ("ќзначена прокл¤тт¤м"), траву чорнобиль ("“рава забутт¤") та ≥нш≥. ¬ласне кажучи, кожне опов≥данн¤ маЇ в соб≥ ¤кусь привабливу силу - вона, мабуть, у тому, що вчимос¤ бачити небуденне у буденному, в≥дкривати у св≥т≥ флори те неперес≥чне, що п≥дносить дерева, кущ≥ й трави до розр¤ду символ≥в нашого народу, ≥стор≥ософськоњ субстанц≥њ, ¤ка ще потребуЇ додаткового поц≥нуванн¤ й переосмисленн¤. –азом ≥з тим твори запам'¤товуютьс¤ соковит≥стю, експресивною мовою, ¤ка збагачуЇ душу читача новою здатн≥стю пом≥чати прекрасне й рад≥ти йому, зболено сумувати за нав≥ки втраченим.

  ќдна з таких утрат - чорниц≥ р≥вненського ѕол≥сс¤: "ѕол≥щуки в≥рили в добрих маленьких гномик≥в, ¤к≥ живуть у л≥с≥, с≥ють ≥ догл¤дають чорничн≥ ¤г≥дники. ¬≥рили в одв≥чну незнищенн≥сть цього доброго дару р≥дного л≥су. “а п≥дкравс¤ кв≥тневий чорнобильський мороз, нещадно вдарив по ¤г≥дниках (≥ не т≥льки по ¤г≥дниках!)" (с. 78).

  Ќа зак≥нченн¤ книжки ™вген Ўморгун подав м≥ркуванн¤ про так≥ символи, ¤к кв≥тка, букет, в≥нок, г≥льце, кв≥тник, укотре ви¤вивши себе ≥ ретельним досл≥дником, ≥ романтиком ≥з поетичним чутт¤м, ≥ людиною високоњ громад¤нськоњ позиц≥њ, адже через пропаганду сутност≥ природи закладаЇ в юн≥ душ≥ почутт¤ бережливого ставленн¤ до нењ, внутр≥шньоњ потреби примножувати багатства л≥с≥в.

  ¬ украњнськ≥й л≥тератур≥ Ї немало твор≥в про природу, але ст≥льки, ск≥льки д≥знавс¤ про нењ ≥ розпов≥в ≥ншим ™вген Ўморгун, ще н≥хто, здаЇтьс¤, записати соб≥ в актив не може. «алишаЇтьс¤ лише пожалкувати, що, попри присудженн¤ л≥тературноњ прем≥њ ≥мен≥ Ћес≥ ”крањнки, книжка "ћова зела" не здобула належноњ л≥тературноњ критики у всеукрањнськ≥й пер≥одиц≥. ј вт≥м, спод≥ваЇмос¤, що такого роду рецензуванн¤ ще буде, тим паче, що книжка вимагаЇ перевиданн¤ ≥ б≥льш достойного пол≥граф≥чного оформленн¤.

  

  

≤≤. 2. ћ≥фолог≥чний аспект у творчост≥ ™вгена Ўморгуна

  

  ¬ивчаючи р≥зноман≥тний св≥т природи, ™вген Ўморгун, ¤к ми вже частково переконалис¤ при анал≥з≥ книжки "ћова зела", раз у раз натрапл¤в на пов'¤зан≥ з властивост¤ми рослин предков≥чн≥ легенди, у ¤ких вчуваЇтьс¤ ¤зичницький дух, згадуютьс¤ тогочасн≥ божества. “ак, вочевидь, ≥ визр≥ла думка з≥брати про ц≥ божества ¤комога б≥льше ≥нформац≥њ ≥ через призму сьогочасного св≥торозум≥нн¤ передати њњ читачам, оформивши розпов≥дь у художн≥ опов≥данн¤.

   нижка "«абут≥ боги предк≥в" (48), ¤ку 1994 року випустило кињвське видавництво "¬еселка", стала свого роду Їднальною ланкою м≥ж двома тематичними пластами, ¤к≥ завз¤то розробл¤Ї письменник, - природи та ≥стор≥њ, причому ≥стор≥њ у њњ власному потрактуванн≥, пронизаному образами м≥ф≥чних бог≥в та героњв, нап≥влегендарних митц≥в.

  ” багатьох виразних переказах та описах постають перед нами й добре знан≥ з ≥нших художн≥х твор≥в русалки та домовики, ≥ менш знан≥ - володар небесного вогню та св≥тла —варог, богин¤ р≥чок та струмк≥в ƒана, бог весн¤ного сонц¤ ярило, охоронець ƒерева житт¤ —≥маргл, ≥ лиш певною м≥рою в≥дом≥ - бог зелених плод≥в  упало, богин¤ земноњ суш≥ Ѕерегин¤, гр≥зний ѕерун...

  «агалом у книжц≥ 21 опов≥данн¤.  ожне - н≥би новелета ≥ таЇмнича легенда водночас, заснован≥ на ≥сторико-етнограф≥чних публ≥кац≥¤х, головним чином на фольклорних, точн≥ше кажучи - на п≥сенних мотивах та асоц≥ативних узагальненн¤х. јдже про звичањ ≥ в≥руванн¤ далеких предк≥в, ¤к≥ ще не знали христи¤нства ≥ поклон¤лис¤ силам природи, над≥л¤ючи њх божественними можливост¤ми, чи не найпереконлив≥ше св≥дчать пронесен≥ кр≥зь в≥ки й тис¤чол≥тт¤ весн¤нки, гањвки, замовл¤нн¤, а також ≥з нашаруванн¤м христи¤нських мотив≥в - кол¤дки та щедр≥вки.

  —каж≥мо, розпов≥даючи про ћат≥р ¬сесв≥ту Ћаду, письменник зазначаЇ: "—к≥льки весн¤нок складено на честь богин≥ Ћади - н≥кому не пол≥чити. Ѕо у кожному поселенн≥ були своњ сп≥ванки, а кожне покол≥нн¤ творило ще й нов≥... ѕрисв¤чен≥ Ћад≥ п≥сн≥ сп≥вали й на новор≥чне св¤то, ≥ в купальськ≥ дн≥, ≥ в ос≥ннЇ св¤то врожаю. јле навесн≥ звучало њх таки найб≥льше" (с. 6).

  «апам'¤товуютьс¤ портретн≥ характеристики бог≥в - такими њх вир≥зьблювали з дерева, викарбовували в камен≥. ѕисьменников≥ залишалос¤ додати трохи фантаз≥њ, щоб вигл¤дали б≥льш колоритно, випром≥нювали кольори ≥ св≥тло: "ƒажбог мав мужнЇ, широке, схоже на сон¤чне колесо, обличч¤, рус¤ву бороду ≥ п≥дстрижене волосс¤. ” прав≥й руц≥ в≥н завжди тримав величезний тур¤чий р≥г з вином, а л≥ва торкалас¤ рук≥в'¤ довгого меча, що вис≥в на по¤с≥, - бо ƒажбог був богом даючим ≥ караючим. √аптований золотом плащ його с¤гав кол≥н. Ќа шињ блищала золота гривна" (с. 17).

  ™ й довол≥ стриман≥ описи зовн≥шнього вигл¤ду. ќсь —варожич, бог неба ≥ вогню: "…ого вп≥знавали за довжелезним вогненним списом у руц≥. –озв≥вавс¤ на в≥тр≥ його незм≥нний червоний плащ, довге чорне волосс¤ спадало на плеч≥, а погл¤д був пильний ≥ доск≥пливий" (с. 28).

  ѕроте в характеристиц≥ древн≥х бог≥в усе-таки здеб≥льшого ф≥гурують њх повед≥нка, вчинки, власне, т≥ про¤ви вдач≥, ¤к≥ люди схильн≥ були вбачати в ¤вищах природи: "Ѕуло, куди ярило погл¤не, там кв≥тка зацв≥те, де ступить ногою, там жито копою, в ¤кий б≥к поверне, там пташки защебечуть" (с. 42). јбо: "«нали: купальський вогонь очищаЇ в≥д усього злого, даруЇ силу й здоров'¤" (с. 50). „и ось такий штрих: "–озган¤Ї ’орс н≥чний морок та згубн≥ сили ≥ тим самим звесел¤Ї св≥т" (с. 58).

  «начну увагу прид≥л¤Ї автор тому, ¤к наш≥ предки вшановували божественн≥ сили, з ¤кими над≥¤ми пов'¤зували ц≥ ¤зичницьк≥ д≥йства. Ќаприклад, всевладному –одов≥ особлив≥ почест≥ в≥ддавали п≥д час св¤та врожаю в дн≥ "бабиного л≥та": "Ќа широк≥ столи викладали все, чого надарували пол¤ ≥ л≥си, озера й р≥ки, що припаслос¤ в коморах ≥ оборах. ѕередавалис¤ з рук у руки наповнен≥ п≥нистим п'¤нким медом тур¤ч≥ роги, весело кружл¤ли хороводи й линули п≥сн≥:

  ќй вип'Їмо, родино,

  ўоб нам жито родило,

  ўоб житечко ще й овес,

  ўоб з≥бравс¤ р≥д увесь! (с. 11-12).

  ћарену, могутню володарку водного царства, вшановували дв≥ч≥ на р≥к - напровесн≥ ≥ на св¤то  упала, у день ћокош≥ в листопад≥ заборон¤лос¤ пр¤сти, ткати, шити, прати, нав≥ть купати д≥тей, доброд≥йнику ¬елесу несли у св¤тилище, споруджене в  иЇв≥, щедр≥ дари.

  „итаючи книжку "«абут≥ боги предк≥в", ловиш себе на думц≥: ¤к багато древнього, дохристи¤нського, т≥Їю чи ≥ншою м≥рою, ≥з видозм≥нами закр≥пившись у православ'њ, д≥йшло до наших дн≥в. язичницька м≥фолог≥¤, осмислена ™.Ўморгуном, п≥дводить до кращого розум≥нн¤ таких його твор≥в, ¤к пов≥сть "ƒорога до ≤л≥она" та драма " личу живих".

  ѕри вс≥х видимих спробах говорити в певних часових площинах про реч≥ ц≥лком осучаснен≥, автор св≥домо розширюЇ контекст доби за допомогою певного, сказати б, пророчого ≥деал≥зму, чуттЇвого пориву, моб≥л≥зац≥њ м≥фолог≥зм≥в. ѕоет Ѕратковський ≥з згаданоњ драми м≥стиф≥куЇ свою вольову енерг≥ю: "я нав≥ть ≥з того св≥ту кликатиму живих своњх земл¤к≥в, щоб вони гнали чужинц≥в геть з украњнськоњ земл≥" (64; с. 29). —енс людського ≥снуванн¤, за ™.Ўморгуном, у зд≥йсненн≥ призначенн¤, у в≥рност≥ високим ц≥л¤м, у боротьб≥ з≥ своњми слабкост¤ми, ≥з жорстокост¤ми св≥ту.

  Ќа¤вн≥сть м≥ф≥чних елемент≥в, њх зв'¤зок ≥з реальним бутт¤м - √омера, Ѕратковського , часткове входженн¤ в наш час далеких бог≥в предк≥в визначають естетичну концепц≥ю конструюванн¤ Ўморгуном р≥зних ≥сторичних моделей сусп≥льства. “е, що в часи √омера чи в дохристи¤нськ≥й ”крањн≥-–ус≥ маЇ забарвленн¤ ритуальне, в епоху Ѕратковського сприймаЇтьс¤ лише ¤к ≥деальна субстанц≥¤. «в≥дси - схильн≥сть автора до поетизац≥њ ≥ романтизац≥њ м≥фолог≥чних ситуац≥й, нап≥вм≥фолог≥чних образ≥в, ≥ в≥дтак - проектуванн¤ њх на наш час, тобто актуал≥зац≥¤ св≥ту минувшини, про що йшлос¤ при розгл¤д≥ книжки "«абут≥ боги предк≥в", певною м≥рою - ≥ "ћови зела".

  Ќаведен≥ дал≥ слова я. ѕол≥щука були сказан≥ не про ™.Ўморгуна, але можуть бути в≥днесен≥ й до його твор≥в, адже ≥ в≥н прагне "дати своЇму народов≥ почутт¤ ≥сторичного мисленн¤, ≥сторичноњ в≥дпов≥дальност≥, таке необх≥дне дл¤ нього на пороз≥ доби нов≥тньоњ ≥стор≥њ ≥ передумов творенн¤ власноњ держави, власноњ нац≥онально-патр≥отичноњ аполог≥њ минулого" (35; с. 182).

  Ќатрапл¤ючи у фольклор≥ на певн≥ м≥фолог≥чн≥ мотиви, пов'¤зан≥ з давньою украњнською (≥ не т≥льки) ≥стор≥Їю, ¤к це бачимо, наприклад, у "ћов≥ зела", ™.Ўморгун ретельно реставруЇ фрагменти, доповнюЇ њх своњми спостереженн¤ми. ¬ласне в цьому в≥н маЇ на кого спертис¤, адже чудовий досв≥д м≥фотворчост≥ нагромадили ћикола  остомаров, ѕантелеймон  ул≥ш, ќльга  обил¤нська, ћикола ¬ороний та ≥нш≥.

  ” в≥дтворенн≥ ≥сторичних факт≥в ™ Ўморгун т¤ж≥Ї до фольклору, до перв≥сноњ м≥фолог≥њ, дл¤ нього важливо не провести паралел≥ м≥ж минулим ≥ сьогочасним, а забезпечити сприйн¤тт¤ рослинноњ символ≥ки, легенд про дохристи¤нських бог≥в ¤к ун≥версальних образ≥в-символ≥в, по-своЇму ун≥кальних ≥ неповторних у св≥товому контекст≥. ѕри цьому автор не приховуЇ намаганн¤ критично переосмислювати ≥сторичну традиц≥ю, "дофантазовувати" њњ. « опов≥данн¤ "Ћадо": "¬≥н подарував пон¤тт¤ значущ≥, гарн≥, ¤к≥ ≥менуютьс¤ зовс≥м зрозум≥лими словами - "лад" ≥ "«лагода" (48; с. 37), з опов≥данн¤ "—м≥рагл": " ажуть, що добре знан≥ нами слова - "с≥м'¤" ≥ "с≥м'¤" (тобто "нас≥нн¤") - це в≥д нього, —≥маргла" (с. 40).

  

  

≤≤. 3. ќсмисленн¤ сусп≥льного покликанн¤ поета в пов≥ст≥ "ƒорога до ≤л≥она" та драм≥ " личу живих!"

  

  як уже сказано, м≥фолог≥зац≥¤ де¤ких образ≥в у творах ™вгена Ўморгуна спричинена зверненн¤м ≥ до дол≥ ≥сторичних ос≥б, чиЇ житт¤ оповите здогадом, а документальн≥ факти, що њх стосуютьс¤, або надто скуп≥, або недостатньо в≥рог≥дн≥. ѕрагнучи розкрити власне розум≥нн¤ рол≥ митц¤ в сусп≥льств≥, письменник зосередив увагу на обм≥рковуванн≥ ситуац≥й, що могли б виникнути навколо давньогрецького сп≥вц¤-мислител¤ √омера й украњнського поета к≥нц¤ ’V≤≤ стол≥тт¤ ƒанила Ѕратковського.

  ” пов≥ст≥ "ƒорога до ≤л≥она" (47) ми зустр≥чаЇмос¤ з √омером ¤к уже знаним поетом-аедом. Ќезважаючи на те що незр¤чий, в≥н по-своЇму щасливий. ѕ'¤тий р≥к маЇ кохану дружину ™лену, њх познайомив його виступ перед гуртом пастух≥в, коли п≥сл¤ сп≥ву гн≥тючу мовчанку порушили њњ слова: "√омере, ти справжн≥й аед!" "ќ. “о були не просто слова - то була дл¤ мене зв≥стка про моЇ власне народженн¤", - згадуЇ в≥н. (с. 45).

  „ого ж поетов≥-сп≥вцев≥ ще потр≥бно? ¬и¤вл¤Їтьс¤, в≥н хоче п≥знати правду про героњчне минуле свого народу, в≥н убачаЇ своЇ життЇве покликанн¤ у тому, щоб, створивши поему-п≥сню про битву хоробрих грек≥в-ахењв п≥д “роЇю (≤л≥оном), передати в наступн≥ в≥ки власне розум≥нн¤ людськоњ доблест≥ ≥ чест≥: "...ўоб за словами дзвен≥ла м≥дь меч≥в об лискуч≥ щити, щоб торжествували переможн≥ клич≥ героњв над розпачливими закликами бо¤гуз≥в, щоб усе було так, ¤к воно насправд≥ буваЇ - ≥ до бою, ≥ п≥д час бою, ≥ п≥сл¤ бою" (с. 51).

  Ќе вс≥ розум≥ють √омера. ≤ ¤кщо вмовл¤нн¤ дружини ™лени та доброго при¤тел¤  сенона сприймаютьс¤ лише ¤к перешкоди побутового характеру, то набагато важче здолати нерозум≥нн¤ ≥ нав≥ть спротив тих сучасник≥в, ¤к≥ не бачать потреби в≥дкривати минуле, п≥знавати славу великих попередник≥в. ѕоказова в цьому розум≥нн≥ зустр≥ч у дороз≥ з аедом ќр≥феЇм. ¬≥н переконуЇ: "’л≥ба тут дають б≥льше, н≥ж аеди можуть з'њсти. ј ¤ знаю одне м≥сце, де м≥н¤ють хл≥б на вино. ќт ≥ заживемо весел≥ше". ѕодальший д≥алог вельми промовистий: "ƒл¤ чого?" - "Ќу, щоб жити". - "ѕросто жити - ≥ все?" - "ƒивак. „ого ж тоб≥ ще?" - "÷е мен≥ не п≥дходить" (с. 44). “акий висновок √омера.

  ќдин ≥з рецензент≥в пов≥ст≥ (ј. ардаш) прокоментував "нелог≥чн≥сть" його вчинк≥в так: "“оркнутис¤ ст≥н “роњ дл¤ сл≥пого поета значить те ж, що торкнутись ≥стини.  ороткий екскурс у прожит≥ до цього √омером роки дозвол¤Ї авторов≥ п≥двести читача до думки про законом≥рн≥сть повед≥нки поета" (21).

  јле на шл¤ху поета-сп≥вц¤ Ї ≥ так≥, хто просто перешкоджаЇ йому в дос¤гненн≥ мети.  упець ћеандр за проханн¤м јл≥ферса, уз¤вшись п≥двезти мандр≥вника, доправл¤Ї його ¤комога дал≥ в протилежний б≥к. Ќаск≥льки сп≥взвучн≥ ц≥ митарства древнього мислител¤ з тими, що њх зазнавали в 80-≥ роки ’’ стол≥тт¤ митц≥, котр≥ прагнули по-новому осмислити украњнську ≥стор≥ю, заповнити в н≥й "б≥л≥ пл¤ми", повернути сучасникам незаслужено забут≥ або замовчуван≥ ≥мена. ѕисьменник мовби запитуЇ читача: а ¤кщо не √омери ’’ в≥ку, то хто ж в≥дродить осквернен≥ св¤тин≥ нашого часу, хто покладе край духовн≥й сл≥пот≥?

  “аким чином, символ≥чного звучанн¤ набувають ≥ слова √омера, ¤к≥ по¤снюють його несхитну одержим≥сть: "я мушу хоч рукою доторкнутис¤ до кам≥нн¤, що лишилос¤ в≥д ст≥н “роњ.  ам≥нн¤ розкаже мен≥ те, чого ¤ н≥коли не зможу почути ≥ в≥дчути тут, у нашому пол≥с≥, у себе вдома" (с. 48). ÷е власний душевний стан ™.Ўморгуна, що його в≥н, можливо, сформував ще в дит¤ч≥ та юнацьк≥ роки, коли сп≥лкувавс¤ з древн≥ми мурами замк≥в та монастир≥в, спрагло пив ≥з ц≥лющих джерел волинського фольклору. ќтож почутт¤ та емоц≥њ, ¤к≥ наповнюють душу головного геро¤ пов≥ст≥, в≥добразили особливост≥ св≥тов≥дчутт¤ самого автора, його ф≥лософськ≥ пошуки призначенн¤ мистецького слова. ¬исока внутр≥шн¤ напруга, ¤кою живе √омер, передаЇтьс¤ читачев≥. —тор≥чний ≈ант ц≥кавитьс¤ в мандр≥вника: " уди ти йдеш?" - "ƒо ≤л≥она. ј ти?" - "ƒивно! “и не бачиш дороги, зате знаЇш, куди йти. ј ¤ ось видющий, а куди йти мен≥ - не знаю" (72).

  ƒорога до ≤л≥она стаЇ дл¤ √омера його дорогою самоочищенн¤ й самоп≥знанн¤, дорогою сходженн¤ до вершин моральноњ досконалост≥. ¬≥н щирий ≥ трохи нањвний у своЇму вибор≥ дол≥, але разом ≥з тим духовно недос¤жний дл¤ багатьох сп≥вгромад¤н, ≈впейт нав≥ть пробуЇ над≥лити сп≥вц¤-поета ¤кимись надлюдськими властивост¤ми, прос¤чи в нього благословенн¤. "я не жрець, щоб благословл¤ти, - заперечуЇ той. ≤ чуЇ у в≥дпов≥дь значуще: "«ате ти - √омер" (с. 73).

  јле ≤л≥он, здавалос¤ б, н≥¤кими особливими знанн¤ми сп≥вц¤ не збагатив. јдже там в≥н "ходив довкруг пагорба, по пагорб≥, обдираючись на колючнику, обмацував скр≥зь руками. ј воно - п≥сок, а воно - р≥дка трава та терн¤. ≤ н≥чого б≥льше. ≤ було все н≥ме, ≥ н≥що-н≥що не нагадувало ≥ крихти того, що бачилос¤ його у¤в≥" (с. 78). «начить, потреба доторкнутис¤ до цих руњн, до цього п≥ску була не б≥льш ¤к нав'¤злива фантаз≥¤, "фата моргана"? Ќ≥, без ц≥Їњ дороги, довгоњ й виснажливоњ, без отого ефемерного дотику до ≥стор≥њ в≥н навр¤д чи зм≥г би в≥дбутис¤ ¤к поет-мислитель. ”т≥м, ¤к вважаЇ √ригор≥й ƒем'¤нчук, "визначальним у дол≥ √омера стало не це "обмацуванн¤" земл≥, на ¤к≥й сто¤в ≤л≥он, а саме дорога до нього (зустр≥ч≥ з людьми - нос≥¤ми добра, зла, п≥дступност≥). —п≥вець глибоко переконуЇтьс¤ в тому, що людське Їднанн¤, мир, любов неодм≥нно вищ≥ бойових почестей, що в св≥т≥ не маЇ бути н≥ рабства, н≥ царюванн¤; що грош≥, жадоба наживи робл¤ть сл≥п≥шими в≥д нього багатьох зр¤чих" (с. 19-20).

  ƒл¤ таких тверджень пов≥сть ≥ справд≥ даЇ певн≥ п≥дстави, але переводити њњ тлумаченн¤ в площину класово-грошових в≥дносин усе ж, гадаЇмо, не варто. Ќу, хоча б тому, що вживане √омером в "≤л≥ад≥" грецьке слово "базилевс" лише умовно перекладаЇтьс¤ ¤к "цар", а насправд≥ маЇ означати виборного в≥йськового вожд¤ племен≥, адже в часи √омера, на переконанн¤ ≥сторик≥в, ще ≥снувала родова орган≥зац≥¤ сусп≥льства ≥ гомер≥вське царство означало все-таки "в≥йськову демократ≥ю" (¤кщо висловитис¤ по-тепер≥шньому).

  ѕ≥сл¤ того ¤к "побачив" розв≥¤н≥ в≥тром кургани на м≥сц≥ древн≥х мур≥в, √омер два тижн≥ був непритомний. Ќадто сильно вразило його одне: ¤к час стираЇ сл≥ди колишньоњ велич≥ й геройства. ¬решт≥-решт поет усв≥домлюЇ, що жити лише минулим не сл≥д, знати про нього неодм≥нно треба, але дл¤ повного розум≥нн¤ св≥ту важливе все: ≥ те, що було, ≥ те, що Ї, ≥ те, що буде: " олись ¤ хот≥в, щоб у п≥сн≥ за словами дзвен≥ла м≥дь, щоб торжествували переможн≥ гуки героњв... ƒурень ¤ був! “акий дурень! ” слов≥ маЇ торжествувати житт¤. Ќад ус≥м маЇ торжествувати житт¤!" (с. 85).

  ћожливо, це ка¤тт¤ в≥д його великоњ самокритичност≥. јдже в≥д житт¤ в≥н, власне, н≥коли й не в≥дривавс¤. “о лише декому здавалос¤, що став мовби надлюдиною, своњм незвичним ладом думок шир¤Ї десь угор≥, наче птах. Ќеспроста п≥сл¤ поверненн¤ √омера в р≥дн≥ м≥сц¤  сенон зауважив: "ј ¤ думав, у тебе житт¤ - ¤к у пташки: т≥льки л≥тай та сп≥вай, ≥ н≥¤ких турбот. јж бачу: теж б≥льше др¤паЇ, н≥ж гладить" (с. 87).

  ƒорога до ≤л≥она була н≥би пол≥т до вершин людського духу. ј що ж дал≥? ™.Ўморгун оц≥нюЇ ситуац≥ю драматично й водночас психолог≥чно вмотивовано: "Ћюдину ≥нод≥ пор≥внюють з орлом. ќсобливо, коли в нењ крилат≥ ≥ мисл≥, ≥ д≥ла. јле людина - не птах. “ож завжди приходить день, коли њй стаЇ незатишно на вершин≥. ѕроте спускатис¤ униз до людей ≥нод≥ важче, н≥ж п≥дн≥матис¤ угору" (с. 88).

  ўе одна важлива тема пов≥ст≥ - стосунки √омера ≥ ™лени (до реч≥, саме це ≥м'¤ носить одна з героњнь поеми "≤л≥ада"). —п≥вець незр¤чий, але своЇю щедрою ≥ щирою душею в≥н заполонив ж≥нку. Ќав≥ть п≥сл¤ рок≥в розлуки почутт¤ збереглос¤. ™лена в≥ддаЇ все багатство пок≥йного батька знайомому јл≥ферсу, а сама йде за √омером: "ЌемаЇ у мене минулого. ј в безв≥ст≥ Ї ти. ≤ ¤ кохаю тебе... (с. 92). ™лена - теж частка поетичного св≥тов≥дчутт¤ √омера, без нењ ≥ все ≥нше, таке важливе дл¤ нього, бл≥дне в у¤в≥: "ƒумав, ти справд≥ лише т≥нь, а вийшло - втратив душу. ѕоки ще повнилос¤ серце твоњм теплом, то ≥ сп≥валос¤, ≥ п≥сн≥ складалис¤. ј ¤к т≥льки останн≥ краплини викрапали - в≥дчув порожнечу. ќ, ¤ка це страшна р≥ч - порожнеча!  оли жодне слово, жоден звук не народжуютьс¤ у душ≥" (с. 94).

  —в≥т майже завжди жорстокий ≥ безжальний. јле Ї в ньому так≥ незбагненн≥ моменти, коли, пров≥вши свою страдницьку душу кр≥зь нагромадженн¤ випробувань, людина прозр≥ло знаходить кардинально нове, можливо, Їдино правильне р≥шенн¤. —кладаЇтьс¤ враженн¤, що дорога √омера - то нав≥ть не ст≥льки путь пошуку себе ≥ свого призначенн¤ у мистецтв≥, ск≥льки дорога, на ¤к≥й прозр≥вають, заплативши немалу ц≥ну - в≥дмовившись в≥д сп≥лкуванн¤ з коханою, ≥з земл¤ками, спопеливши у вогн≥ сумн≥в≥в прожит≥ роки мандр≥в.

  ™.Ўморгун своЇю пов≥стю "ƒорога до ≤л≥она" ставить багато запитань - ≥ не даЇ однозначних в≥дпов≥дей. ѕритча н≥¤к не бажаЇ вкладатис¤ в причинну зумовлен≥сть ус≥х ¤вищ природи, сусп≥льства й мисленн¤, що сьогодн≥ ≥менуЇмо детерм≥н≥змом. јдже сп≥вець-поет наприк≥нц≥ пов≥ст≥ трохи по-≥ншому оц≥нюЇ хиткий, непевний св≥т: в≥н ≥снуЇ дл¤ кожноњ людини "доти, доки ≥снуЇ њњ - т≥льки њњ остр≥в. Ќе маЇ значенн¤, ¤коњ в≥н величини. Ѕо н≥де б≥льше немаЇ такоњ трави, такоњ криниц≥, такого тепла, ¤к на твоЇму остров≥" (с. 101).

  ќц≥нюючи пов≥сть, в≥домий критик ћихайло —лабошпицький у "Ћ≥тературн≥й панорам≥" 1990 року писав: "—правд≥ висока питома вага слова ≥ самого автора, ≥ його персонаж≥в... ÷е тв≥р новоњ л≥тературноњ ¤кост≥ в творчост≥ самого ™.Ўморгуна, а також у наш≥й проз≥, тематично пов'¤зан≥й ≥з осмисленн¤м минулого" (цитата за книгою √.ƒем'¤нчука, с. 30).

  "ƒорога до ≤л≥она" засв≥дчила, що письменник розширюЇ д≥апазон своњх зац≥кавлень ≥ звертаЇтьс¤ до ≥стор≥њ, аби говорити про набол≥л≥ проблеми сучасност≥.

  “ему митц¤ й сусп≥льства продовжила вже згадувана драма " личу живих!" (1999 р≥к) - про украњнського поета-патр≥ота к≥нц¤ ’V≤≤ стол≥тт¤ ƒанила Ѕратковського. ƒ≥йових ос≥б тут небагато: кр≥м самого поета, родом ≥з села —вищ≥в (нин≥ ћлин≥вського району на –≥вненщин≥), виведен≥ образи вартового, ангела смерт≥ ≥ польського сановника. ƒ≥Ї в≥дбуваЇтьс¤ в останн≥й день житт¤ Ѕратковського - 26 листопада 1702 року - в Ћуцьку.

  …ому заборонено останнЇ побаченн¤ ≥з сином ≥ дружиною, заборонено нав≥ть виспов≥датис¤ православному св¤щеников≥. ўоправда, вартовий пропонуЇ покликати ксьондза - мовл¤в, "¤ка р≥зниц¤ - Ѕог же один". јле в поета тверде переконанн¤: "...ваша в≥ра - це в≥ра моњх ворог≥в, а мо¤ в≥ра - це в≥ра моњх предк≥в. Ќа цьому ¤ сто¤в, нав≥ть перед лицем смерт≥. ≤ своњм д≥т¤м запов≥даю триматис¤ православ'¤" (64; с. 26).

  ™дина в≥драда - Ѕратковському передають б≥лу вишивану сорочку. …ого монолог, звернений до нењ, один ≥з центральних у п'Їс≥, адже розкриваЇ духовне обличч¤ бунтар¤. —орочка постаЇ перед ним ¤к частка нескореноњ Ѕатьк≥вщини, перед ¤кою можна й виспов≥датис¤, ≥ вимолити прощенн¤ за велик≥ й мал≥ гр≥хи. “≥льки ж потрактуванн¤ пон¤тт¤ гр≥ха нетрадиц≥йне: "Ќадто часто не стачало в мене мужност≥ стати в оборону скривджених земл¤к≥в, дати в≥дс≥ч чужому нањзников≥ та своЇму лукавцев≥. Ќадто часто ¤ п≥ддававс¤ солодк≥й спокус≥ задоволенн¤ н≥кчемних власних потреб, забуваючи про потреби ≥нших... ћолю прощенн¤, що не завжди був твердий духом, що розум ≥ сов≥сть не завжди брали верх над пихою ≥ гординею" (с. 27). занадто суворо оц≥нюЇ своЇ житт¤ поет, мовби пропонуючи висок≥ критер≥њ самоанал≥зу кожному з нас. Ѕо в головному в≥н безгр≥ховний: "Ќе зрадив ¤ т≥льки дв≥ реч≥ - ”крањну ≥ в≥ру. ¬≥д них мене не в≥дхилили н≥ чини, н≥ грош≥, н≥, нав≥ть, коханн¤" (с. 27). ≤ ц≥ слова спов≥д≥, вкладен≥ ™.Ўморгуном в уста засудженого до страти, звучать ¤к суворий док≥р тим нашим сп≥вв≥тчизникам, котр≥ в рад¤нськ≥ часи легко м≥н¤ли ”крањну на –ос≥ю заради кар'Їри, з легк≥стю ≥ тепер скор¤ютьс¤ обставинам ≥ покидають свою Ѕатьк≥вщину заради легших зароб≥тк≥в у далеких чужих кра¤х.

  ÷ей високий мотив патр≥отизму наче п≥дпор¤дковуЇ соб≥ ≥нш≥ теми п'Їси: житт¤ ≥ смерт≥, саможертовност≥, в≥ри в незнищенн≥сть створеного людським талантом.

  ¬ образ≥ гарноњ д≥вчини, вбраноњ у вельон, поетов≥ ¤вл¤Їтьс¤ ангел смерт≥. ѕерев≥рка стану його душ≥? „и боњтьс¤ в≥н? „и мучать його сумн≥ви? Ѕратковський, по сут≥, сам соб≥ з≥знаЇтьс¤, що мусить перебороти страх, адже йде на загин через любов до житт¤: "Ѕо хочу житт¤, а не скн≥нн¤. ≤ не т≥льки дл¤ себе, а й дл¤ всього мого народу" (с. 27).

  ѕров≥дати бунтар¤ вир≥шив польський сановник. ¬≥н нав≥ть пропонуЇ житт¤ за пока¤нн¤. “≥льки поет не з тих, кого можна вблагати чи зал¤кати, отож його слова - ще один виклик ворогам: "як бачите, дн≥ ≥ ноч≥ катувань не зм≥нили моњх погл¤д≥в" (с. 28). ™.Ўморгун вир≥шуЇ провести аналог≥ю з античним св≥том (напевно, маючи на уваз≥ й незламн≥сть "свого" √омера?): Ѕратковський зауважуЇ сановников≥: "—ократов≥ колись теж пропонували втечу, але в≥н в≥дмовивс¤. ≤ таки випив смертоносну цикуту" (с. 28).

  як в≥домо, украњнський поет ƒанило Ѕратковський писав своњ твори польською мовою. ÷ей факт п'Їса витлумачуЇ устами геро¤ так: "я навмисне писав вашою - чужою дл¤ мене - мовою, щоб вам, нањзникам, легше було прочитати про власн≥ безпутства ≥ вловити, до чого там ведетьс¤. Ѕо ж ус≥ зайди ви¤вл¤ють повну нездал≥сть, коли њм треба вивчити мову м≥сцевого люду" (с. 29). ÷≥ злободенн≥ ≥нвективи розширюють д≥апазон сприйн¤тт¤ творчост≥ поета, адже можна залишатис¤ патр≥отом свого народу, нац≥ональним за духом мислителем, послуговуючись - з огл¤ду на обставини - нер≥дною мовою.

  √оловне, що додаЇ сил Ѕратковському без розпачу ступити за останн≥й руб≥ж, - в≥ра в невмирущу силу творчост≥: "ќтож спод≥ванн¤ моњ не на чиюсь мил≥сть, а на те, що моњ твори ≥ моњ справи житимуть у моЇму крањ поза чињмось бажанн¤м чи небажанн¤м". ј на в'њдливе запитанн¤ сановника: "ј хто ж буде нос≥Їм отих ваших думок ≥ почутт≥в? „ернь? ќте бидло, ¤ке не здатне п≥двести голови при одному погл¤д≥ справжнього шл¤хтича?" уточнюЇ: "Ќарод. ”крањнський народ" (с. 29).

  ƒрама, написана на нац≥ональному матер≥ал≥, ¤к нам бачитьс¤, вийшла в ™вгена Ўморгуна не менш багатопланова, а в чомусь ≥ глибша, н≥ж пов≥сть про √омера, хоча, вт≥м, проблеми в н≥й теж були порушен≥ ц≥лком наш≥, украњнськ≥, злободенн≥.

  

  

  

  ≤≤. 4. ∆анрово-тематична багатопланов≥сть, проблематика ≥ стильова своЇр≥дн≥сть твор≥в ™вгена Ўморгуна.

  

  ’оч ™.Ўморгун б≥льше в≥домий ¤к прозањк, що пише про природу дл¤ читач≥в шк≥льного в≥ку, все ж час в≥д часу пробував сили у творах ≥з б≥льш розгорнутим сюжетом, ширшим охопленн¤м под≥й ≥з житт¤ головного персонажа (пов≥ст≥ "ƒорога до ≤л≥она", "ѕлач перепела", " риниц¤ в бережку"), написав драму " личу живих!", усе житт¤ вважаЇ за потр≥бне висловлювати л≥ричн≥ почутт¤ ≥ у в≥ршах (зб≥рка "¬≥рш≥ р≥зних рок≥в"), часто звертаЇтьс¤ до публ≥цистики.

  ∆анрово-тематична багатопланов≥сть творчост≥ ™вгена Ўморгуна певною м≥рою вже простежена, але спинимос¤ ще на де¤ких њњ аспектах, зосереджуючи увагу на проблематиц≥, стил≥стичн≥й своЇр≥дност≥ ран≥ше не розгл¤нутих твор≥в.

  ѕов≥сть "ѕлач перепела" (52), останн¤ серед б≥льш масштабних твор≥в прозањка, стала чи не першою в украњнськ≥й л≥тератур≥ спробою правдиво в≥добразити сповнене драматизму житт¤ зах≥дноукрањнського населенн¤ у перш≥ повоЇнн≥ роки. ѕисьменник ≥з неаби¤кою психолог≥чною точн≥стю показав не т≥льки св≥тогл¤дн≥, але й морально-духовн≥ побудники, спонукальн≥ чинники повед≥нки своњх героњв. ћайже вс≥ вони - люди позитивних ¤костей, але ¤к же важко збер≥гати њм г≥дн≥сть, опинившись перед необх≥дн≥стю або прийн¤ти правила повед≥нки антигуманних правител≥в, або стати на шл¤х неприйн¤тт¤ режиму ≥ нав≥ть боротьби з ним.

  ” чомусь пов≥сть сп≥взвучна з романом ”ласа —амчука "„ого не гоњть огонь" - в≥н теж про те, ¤к важливо людин≥ не втратити себе, не впасти на кол≥на за будь-¤ких обставин (37). ” ™.Ўморгуна тв≥р починаЇтьс¤ там, де в ”.—амчука зак≥нчуЇтьс¤: фашисти в≥дступають, уже н≥би в≥йна десь далеко, але село продовжуЇ жити в тривоз≥.

  —ел¤нський побут ми сприймаЇмо очима головного геро¤ - –омана ярого, ще майже п≥дл≥тка, вразливого, до всього чутливого. “ому й прих≥д у село совЇт≥в закарбовуЇтьс¤ гн≥тючим: "—ипали жито, пшеницю, ¤чм≥нь пр¤мо кон¤м п≥д ноги на мокру землю, б≥льша частина зерна затоптувалас¤ в гр¤зь, але н≥хто з командир≥в н≥кому н≥чого не казав" (52; с. 5). “о ще н≥мц≥ зробили в сел≥ склад награбованого зерна, але вивезти не встигли.

  ÷≥ перш≥ враженн¤ ви¤вилис¤ аж н≥¤к не випадковими. Ќова влада зв≥дус≥ль тисне на людину, ¤ка щойно виборсалас¤ з тенет фашистського поневоленн¤, тисне грубо й зухвало, намагаючись принизити, перетворити на безправну, зневажену ≥стоту. ўоб не бути вивезеним за оргнабором на ƒонбас, у "фезеу", –оман пристаЇ на пропозиц≥ю батька вчитис¤ в –≥вному на шевц¤. ѕроте голова с≥льради, родом з≥ —х≥дноњ ”крањни, в≥дмовл¤Їтьс¤ видати в≥дпов≥дну дов≥дку - йому, бачиш, потр≥бен наб≥р в "≥стрЇб≥тЇльний батальйон", щоб охорон¤ти село "в≥д тих бандит≥в, що по л≥сах вод¤тьс¤".

  ”се ж хлопц¤, завд¤ки п≥дп≥льникам-повстанц¤м, приймають на навчанн¤ ≥ без отого бюрократичного пап≥рц¤. јле атмосфера тривоги не зникаЇ. ¬она просочуЇтьс¤ в обережн≥ розмови шевц≥в ("як там у сел≥? ’лопц≥ в л≥с≥ ще тримаютьс¤?"), про¤вл¤ютьс¤ в намаганн≥ бодай морально п≥дтримати повстанц≥в. —трашним уроком стаЇ присутн≥сть –омана при страт≥ 8 патр≥от≥в ("нац≥онал≥ст≥в"), на це "видовище" людей зган¤ли з усього м≥ста. ѕриречен≥ на пов≥шенн¤ вмирали з вигуками "—лава ”крањн≥!"

  ÷¤ близьк≥сть смерт≥ мовби випробовуЇ характер –омана. „и зум≥Ї в≥н п≥дн¤тис¤ над страхом, над почутт¤ми приреченост≥? ” —иб≥р в≥дправл¤ють сус≥дську с≥м'ю ¤к куркульську - лише за те, що дала притулок (≥ таку-с¤ку роботу) ут≥качев≥ з голодуючоњ Ѕр¤нщини. ≤ д≥вчина Ќад≥¤, до ¤коњ в хлопц¤ було прокинулос¤ перше почутт¤ закоханост≥, невдовз≥ гине на л≥соповал≥ в тайз≥... ”битий повстанець ¬асиль, брат його друга ѕетра; обоЇ друз≥в непом≥тно збираютьс¤ в –≥вне, щоб пересв≥дчитис¤ в правдивост≥ чутки - погл¤нути на виставлен≥ дл¤ оп≥знанн¤ т≥ла нац≥онал≥ст≥в, виставлен≥ чи то дл¤ зал¤куванн¤ населенн¤, чи дл¤ того, аби було ви¤влено њхн≥х родич≥в. ” св≥домост≥ –омана м≥цн≥Ї почутт¤, ¤ке вело назустр≥ч загибел≥ повстанц≥в.

   ругом чигають небезпеки. ”же сп≥ймано й ѕетра (йому пот≥м удалос¤ втекти). „асто в навколишн≥х л≥сах чути стр≥л¤нину. “в≥р сприймаЇтьс¤ ¤к рекв≥Їм по "втраченому" покол≥нню. Ћюди бо¤тьс¤ поњхати в л≥с по дрова, не кажучи вже про те, що навколишн¤ природа, по сут≥, перестала бути об'Їктом замилуванн¤. "Ѕо ¤к поњдеш? ѕерестр≥нуть совЇти - скажуть, њдеш на зв'¤зок з повстанц¤ми. ѕерестр≥нуть л≥совики-повстанц≥ - скажуть, њдеш дл¤ совЇт≥в вив≥дувати. ¬ обох випадках б≥да, бо тепер н≥хто не жартуЇ" (с. 16-17).

  ≤ це не випадково, що й головний герой врешт≥-решт гине, гине ¤кось безглуздо, н≥би нелог≥чно дл¤ сюжету пов≥ст≥, не в≥домо нав≥ть, в≥д чиЇњ кул≥. јле така жорстока лог≥ка цього повоЇнного часу.

  ј вт≥м, смерть –омана не така вже й безглузда. ¬≥н хот≥в привезти п≥дводою дров у сус≥днЇ село - в д≥м своЇњ коханоњ “амари. “ема коханн¤ - одна з важливих у пов≥ст≥, ймов≥рно, найважлив≥ша, адже не може бути кращих ≥дей понад ≥дею права людини на звичайн≥с≥ньке земне щаст¤, на любов. ј коли з побаченн¤ треба повертатис¤, ховаючись в≥д куль, то чого варте таке житт¤? “ож письменник загострив увагу на тому, наск≥льки несум≥сним було коханн¤, саме житт¤ з тими сусп≥льними в≥дносинами, що њх запроваджувала чужа народов≥ влада.

  ” ц≥й ситуац≥њ н≥чого неможливо прогнозувати, нав≥ть народн≥ прикмети позначен≥ траг≥чною нев≥дпов≥дн≥стю. ќсь –оман ≥з “амарою слухають зозулю: "“амара зосереджено почала загинати пальц≥ на кожне зозулине "ку-ку". ј зозул¤ кувала ≥ кувала - об≥ц¤ла ≥ дес¤ть, ≥ двадц¤ть, ≥ сорок рок≥в. —пинилас¤ аж на сьомому дес¤тков≥" (с. 90). ѕ≥сл¤ траг≥чного завершенн¤ пов≥ст≥ цей еп≥зод мимовол≥ спливаЇ в пам'¤т≥.

  ’удожн≥й образ, ¤к в≥домо, завжди й неодм≥нно багатозм≥стовний, неоднозначний. ≤ ¤кщо дл¤ в≥дтворенн¤ багатьох еп≥зод≥в ™вген Ўморгун св≥домо вдаЇтьс¤ до еск≥зност≥ малюнка, не подаЇ портретних опис≥в д≥йових ос≥б, то це жодною м≥рою не поширено на сцени зустр≥чей закоханих. ѕри опису з'¤вл¤Їтьс¤ й художн≥й образ перепел≥в. ќдного разу в гурт≥ друз≥в засперечалис¤: сп≥вають вони чи плачуть? "—ьогодн≥ дл¤ нас увесь св≥т сп≥ваЇ - ≥накше й бути не може!" - каже одна з д≥вчат (с. 100). јле письменник мов застер≥гаЇ: ≥накше не повинно було б бути, але, на жаль, усе-таки буваЇ, буваЇ...

  ≤ коли наприк≥нц≥ пов≥ст≥ –оман њде травами й чуЇ "п≥ть-падьом", в≥н пробуЇ наблизитис¤ до того м≥сц¤, але перепел враз замовкаЇ. Ќатом≥сть ≥нший подаЇ голос десь оддал≥к. "ј в т≥й трав≥ п≥дпадьомкають одразу добрих два дес¤тки перепел≥в. ƒе њх ≥ набралос¤ ст≥льки!" (с. 119). “≥льки коли п≥дкошений кулеметними кул¤ми хлопець пов≥льно похиливс¤, "перепели змовкли, јле нишкли недовго. ќзвавс¤ один, пот≥м другий, а тод≥ враз ус≥ задзвонили-заплакали: "¬ путь п≥дем! ¬ путь п≥дем!" (с. 120). “ак п≥дкреслено нерозривний зв'¤зок людини й природи, п≥дсилено траг≥зм ситуац≥њ.

  ¬ин¤тковоњ ваги набувають у твор≥ й художн≥ детал≥ - –оман читаЇ своњ довол≥ невправн≥ в≥рш≥, у мов≥ представник≥в влади звучать русизми або рос≥йськомовн≥ звороти, що передаютьс¤ способом калькуванн¤, навод¤тьс¤ докладн≥ описи особливостей шевськоњ справи тощо. “аким чином виокремлюЇтьс¤ те ≥ндив≥дуально-людське, що не н≥велюЇтьс¤, не розчин¤Їтьс¤ у загальному. ѕерсонаж≥ атестуютьс¤ не авторськими характеристиками, а д≥алогами, ставленн¤м до под≥й (ѕетро, ѕавло, Ќад≥¤, батько –омана та ≥н.). ¬иразно негативних д≥йових ос≥б Ї лише к≥лька (начальник стрибк≥в, стрибок ћороз, ћ≥рчук), њхн≥й духовно-емоц≥йний св≥т змальовано фрагментарно. ¬ еп≥зод≥ викраденн¤ снаст≥ дл¤ риби –оман в≥дразу збагнув, чињх рук то справа. "«аскочений зненацька, той (ћороз) признавс¤, ¤к на духу. “а все повторював, що вит¤гнув с≥тку не в≥н, бо куди йому - на таке п≥шли т≥, хто вм≥Ї плавати. “ригубицю вони загнали …осипов≥ ћ≥рчуку за л≥тр гор≥лки" (с. 56). ќголено суттЇве в характер≥ персонажа: готовн≥сть виказати сп≥льника, схильн≥сть до пи¤цтва, ф≥зична неп≥дготовлен≥сть.

  Ќамагаючись передати емоц≥њ, ¤к≥ волод≥ють його геро¤ми, ™.Ўморгун вдаЇтьс¤ до пр¤мого (внутр≥шн≥й монолог, самоанал≥з, спогад) ≥ опосередкованого (доб≥р слова у мовленн≥, ≥нтонац≥¤) психолог≥зму, але, звичайно, не обходитьс¤ ≥ без простоњ зовн≥шньоњ ф≥ксац≥њ душевних почутт≥в героњв ("засм≥¤вс¤", "схлипнула", "присвиснув", "скорчили кисл≥ м≥ни" ≥ т.д.). —л≥д окремо п≥дкреслити значенн¤ хоч ≥ небагатосл≥вних, але досить виразних опис≥в природи. ¬они дають змогу повн≥ше пройн¤тис¤ настро¤ми героњв.

  “реба окремо сказати про значенн¤ хоч ≥ небагатосл≥вних, але досить виразних опис≥в природи. ¬они дають змогу повн≥ше пройн¤тис¤ настро¤ми героњв. ќсь –оман ≥з “амарою в≥д зал≥зниц≥ завернули до л≥ска: "ѕерша ж гал¤ва на горбку подарувала њм ц≥лий розлив кв≥т≥в та отого неповторного духм¤нн¤, в≥д ¤кого душа сама собою починаЇ брин≥ти" (с. 79). ј трохи згодом: "Ќаслухали мелод≥ю л≥су, лег≥т в≥тру у високост≥ син¤вих сосон, пересвист дрозд≥в, в≥ддалене постукуванн¤ д¤тла, бевканн¤ джмел≥в на кв≥тах, ц≥рканн¤ коника в трав≥..." (с. 80-81).

  ѕов≥сть "ѕлач перепела" читаЇтьс¤ легко й з неослабним ≥нтересом, њњ ц≥лком можна в≥днести до особливих творчих удач ™вгена Ўморгуна. ”з¤вшись за ще не освоЇну украњнським письменством тему, в≥н дов≥в, що вм≥Ї вибудовувати динам≥чн≥ кол≥з≥њ, творити ¤скрав≥ характери, за ¤кими постаЇ вс¤ жорстока правда повоЇнноњ пори.

  √овор¤чи про проблематику творчост≥ ™.Ўморгуна, мусимо п≥дкреслити, що в≥н однаково впевнено почуваЇ себе в р≥зних часових площинах. „ому, наприклад, дл¤ досл≥дженн¤ рол≥ митц¤ в сусп≥льств≥, утвердженн¤ ≥дењ неминучоњ ц≥нност≥ людськоњ творчост≥, основоположного значенн¤ духовност≥ було вибране й таке незвичайне тло, ¤к у вже в основному проанал≥зован≥й пов≥ст≥ "ƒорога до ≤л≥она"? ÷ьому, вважаю, Ї к≥лька по¤снень. ѕов≥сть створювалас¤ ще в часи ≥снуванн¤ —–—–, коли письменники були позбавлен≥ змоги осмислювати ≥стор≥ю свого народу на нац≥ональному матер≥ал≥, без будь-¤коњ ≥деолог≥чноњ заданост≥. “ож, по сут≥, були поставлен≥ в становище сл≥пих √омер≥в. "ƒл¤ чого кротов≥ сонце", - зауважуЇ один ≥з героњв пов≥ст≥, маючи на уваз≥ в≥дносини поета-сп≥вц¤ ≥ його коханоњ. јле в √омера своЇ розум≥нн¤ сусп≥льних в≥дносин, ¤ке в≥н висловив у розмов≥ з  сеноном: " оли ж хтось, усупереч власному хот≥нню, слухаЇтьс¤ ≥ншого - в≥н раб. ј в≥д раба «евс забираЇ половину його людськоњ г≥дност≥" (47; с. 49). Ќав≥ть будучи в полон≥, √омер не бажав ви¤вл¤ти рабськоњ покори - ≥ за те його осл≥пили.

  ” цьому древньому мислителев≥ ™вген Ўморгун бачить символ≥чну постать. ”стами √омера в≥н звертаЇтьс¤ до своњх сучасник≥в: картаЇ њх за небажанн¤ зв≥льн¤тис¤ в≥д пут неправди, закликаЇ до люд¤ност≥, справедливост≥, служ≥нн¤ ≥стин≥. ѕисьменник вочевидь не ставив соб≥ за мету творити широкопланове полотно з час≥в ƒревньоњ √рец≥њ, хоча все ж п≥дбором факт≥в, використанн¤м багатьох колоритних деталей мовби зайвий раз п≥дкреслюЇ: в≥н видобув з ≥сторичних глибин найсуттЇв≥ше. ’удожн¤ у¤ва ≥ прекрасне в≥дчутт¤ далекоњ епохи, переосмисленн¤ ≥сторичних джерел ≥ т≥Їњ ж "≤л≥ади" дали можлив≥сть авторов≥ створити добротний сплав художньоњ та ≥сторичноњ правди. ≤ це при тому, що, ¤к уже сказано, ≥снують лише легендарн≥ б≥ограф≥њ √омера.

  ≤сторична тематика продовжуЇ хвилювати ™.Ўморгуна. Ќин≥ в≥н працюЇ над ≥сторичним романом про часи кн¤з¤ ‘едора ќстрозького, в≥днесеного православною церквою до числа св¤тих. якось в ≥нтерв'ю ™вген ≤ванович зазначив: "Ќа мою думку, а ¤ читаю багато л≥тератури про те, що було колись, зокрема Ѕ≥бл≥ю, все залишаЇтьс¤ те саме. —ловом, немаЇ пророк≥в у своњй в≥тчизн≥, зате Ї багато фарисењв, ¤к≥ й стають пророками" (40). “им-то й тема ≥стор≥њ завжди сприймаЇтьс¤ по-сучасному, актуально, чому св≥дченн¤ - й чудов≥ твори наших сучасник≥в ѕавла «агребельного, ¬алер≥¤ Ўевчука, –омана ‘едорова.

  ™ у Ўморгуна й пов≥сть на побутову тематику - " риниц¤ в бережку", ¤ка вм≥щена в книжц≥ "¬огник-цв≥т" (45). ∆анрово ц¤ пов≥сть визначена письменником ¤к "хрон≥ка чотирьох л≥тн≥х дн≥в".

  Ћише з четверга до нед≥л≥ пробув у своЇму р≥дному сел≥ ћикола —амостр≥л, ¤кий тепер живе в м≥ст≥. ј ск≥льки вражень ≥ спогад≥в дитинства пройшло перед його очима!

  ѕов≥сть - тв≥р безсюжетний. ¬≥н скомпонований ≥з колоритних опис≥в сел¤нського побуту, з≥ змалюванн¤ характер≥в односельчан - не ст≥льки через портретн≥ характеристики, ск≥льки через д≥алоги, важливу роль в≥д≥грають також пейзаж≥, роздуми й спостереженн¤.

  ≤дейно-тематичну основу пов≥ст≥ складають т≥ проблеми, що њх породила на сел≥ рад¤нська влада. ¬идана в часи —–—– книжка не могла ставити ц≥ проблеми аж надто загострено, але в≥рн≥сть правд≥ житт¤ змусила ™.Ўморгуна говорити ≥ про згубн≥ дл¤ природи насл≥дки мел≥орац≥њ, ≥ про тривоги, пов'¤зан≥ з чорнобильською катастрофою, ≥ про занепад с≥л у зв'¤зку з масовим перењздом молод≥ в м≥ста, ≥ про перш≥ симптоми поширенн¤ наркоман≥њ.

  ¬ажливим компонентом твору став опис под≥й, пов'¤заних ≥з криницею в бережку, ¤ка дл¤ ћиколи "була чимось незм≥нним, сталим, незнищенним, в≥чним, ¤к ≥ саме село. ¬ода з нењ дос≥ здаЇтьс¤ найкращою в св≥т≥, таку пий ≥ пити хочетьс¤. “а й село без нењ не мислитьс¤" (с. 164).

  ѕерш≥ ћиколин≥ дит¤ч≥ враженн¤ теж пов'¤зан≥ з кринице: саме б≥л¤ нењ малим почув в≥д поштар¤, що над≥йшла в≥д батька посилка - той був у 44-му моб≥л≥зований в арм≥ю ≥ працював на ”рал≥. —к≥льки душевноњ теплоти в розпов≥д≥ про те, ¤к≥ реч≥ були в посилц≥ ≥ що з ними сталос¤, ¤к те все в≥дображалос¤ на настро¤х хлопц¤.

  « такою ж увагою до художньоњ детал≥ описано поверненн¤ батька: "високий д¤дько з дощаним чемоданом у руц≥" прив≥з "невидане диво - цукерки", "то були подушечки, злипл≥, почавлен≥", "њх смак ћикола пам'¤татиме до к≥нц¤ своњх дн≥в", а ще батько прив≥з "два ножики-складники ≥ бронзовий келишок". ѕортрет батька доповнено згодом лише одним штрихом: "був товстий ≥ пов≥льний, дуже багато њв, а в≥дро води в≥д криниц≥ н≥с аж з трьома-чотирма перекурами... ѕот≥м батько став худнути. ’уднув ≥ худнув, ≥ зробивс¤ таким, ¤к тр≥ска. «ате вже м≥г без перекуру принести на коромисл≥ два повн≥ в≥дра води..." (с. 170).

  ќбрази батька, матер≥, д¤дька ћатв≥¤, тракторист≥в ѕавла ≥ √еника виписан≥ небагатосл≥вно, але так, ¤к ≥ наведених цитатах, ¤скрав≥ детал≥ служать важливим засобом ≥ндив≥дуал≥зац≥њ, а заодно й тип≥зац≥њ образу. ƒ≥д ћатв≥й "працював усе в кузн≥, молота вергав, то незг≥рш доброго штанг≥ста викохав м'¤зи. ј ручища - во! ≤ дос≥ - ¤к зал≥зн≥ кл≥щ≥" (с. 176). ћати любить, щоб "гелготало, кудкудакало, кр¤кало, рохкало, “о дл¤ нењ найкраща музика, коли на подв≥р'њ така верем≥¤" (с. 188). ѕавло, ћиколин ровесник, ще п≥дл≥тком змайстрував дерев'¤ного трикол≥сного велосипеда, згодом в≥дремонтував пожмаканого мотоцикла, залишеного ще в в≥йну н≥мц¤ми, пот≥м сконструював гарного в≥тр¤ка. "« ѕавла вийшов би непоганий конструктор, талановитий ≥нженер. јле склалос¤ так, що вчитис¤ не випало, бо треба було в неповн≥ л≥та переходити на св≥й хл≥б" (с. 210-211).

  ћиколу запросили на с≥льське вес≥лл¤. ј це - прив≥д уважн≥ше придивитис¤ до деталей народного обр¤ду, зустр≥тис¤ ≥ посп≥лкуватис¤ з давн≥ми знайомими, ћовби п≥дкреслюючи св≥й нерозривний зв'¤зок ≥з сел¤нським укладом житт¤, ™вген Ўморгун зазначаЇ: "≤ ћикол≥ було м≥ж цих людей легко, просто. ≤ балачки њхн≥ зрозум≥л≥, ≥ все-все в цих люд¤х зрозум≥ле" (с. 230-231).

  ¬ажливу композиц≥йну роль у пов≥ст≥ в≥дведено пейзажам. ¬они романтичну, але без нальоту сентиментальност≥, здеб≥льшого служать лише засобом створенн¤ с≥льського колориту, б≥льш повного розкритт¤ думок ≥ почувань ћиколи, увиразненн¤ ≥дењ його душевноњ спор≥дненост≥ з селом, бо хоч ≥ живе в м≥ст≥, де маЇ квартиру, "дл¤ ¤коњ не треба запасати на зиму дров, але де нема ≥ не буде оцього запахущого ранку ≥ криниц≥ в бережку..." (с. 235).

  ƒо реч≥, найб≥льш виразно подан≥ у твор≥ картини ранку (точн≥ше - двох ранк≥в). ћикола вдосв≥та з≥бравс¤ на рибалку. "ƒень ще т≥льки вгадуЇтьс¤ за горизонтом. ћ≥с¤чна дор≥жка стелитьс¤ через ус≥ стави... м≥с¤ць пр¤мо на очах ≥з золотого стаЇ бл≥дим, б≥лим, а пот≥м ≥ зовс≥м н≥¤ким, н≥би така соб≥ пл¤мка-хмаринка, уже його й не пом≥чаЇш. “умани, що звечора пливли, зараз виснуть рушниками над р≥чкою, над канавами, невиразно об≥ймають плесо найв≥ддален≥шого ставу" (с. 201). ј стор≥нок через двадц¤ть - опис наступного ранку: "≤ туманок гойдавс¤ над водами, ≥ той самий бусел др≥мав на стовп≥ електриф≥кац≥њ. јле чомусь сьогодн≥ не було того особливого лоск≥тно-щемливого в≥дчутт¤". ѕричина цього по¤снена: "Ѕо вс≥ при д≥л≥, все село при д≥л≥, а в≥н ось байдалакуЇ з вудками" (с. 273).

  ј ось опису самого села в пов≥ст≥ не знайти, воно постаЇ т≥льки за окремими детал¤ми пейзажу (вид р≥чки, ставу, луг≥в), с≥льського побуту. Ќав≥ть прощальний погл¤д ћиколи перед в≥д'њздом вихоплюЇ детал≥: "ј з горбка дивл¤тьс¤ всл≥д п≥рам≥дальн≥ топол≥ ≥ хата в молодому садку. ≤ дивитьс¤ все село - зелено ≥ по-материнськи лаг≥дно" (с. 238).

  «ате в добор≥ лексичних виражальних засоб≥в автор залишаЇтьс¤ в≥рним своњй манер≥ письма. ј вт≥м, найб≥льш повно в≥добразила його шуканн¤ в цьому напр¤мку поетична зб≥рка "¬≥рш≥ р≥зних рок≥в" (44).

  ѕо¤ва зб≥рки в 1994 роц≥ засв≥дчила, що понад чверть стол≥тт¤ ™вген Ўморгун розм≥рковуЇ про час, природу, про себе, долю ”крањни не т≥льки в поез≥њ прози, але ≥ в в≥ршах, залишаючись при цьому р≥вноц≥нним л≥риком.

  ¬ажко не погодитис¤ з √ригор≥Їм ƒем'¤нчуком, ¤кий п≥дм≥тив: "ѕопередн¤ ф≥лолог≥чна школа даЇтьс¤ взнаки досить-таки пом≥тно: його в≥рш≥ - це майстерна шл≥фован≥сть слова, тонке в≥дчутт¤ ритму, пов'¤зане з настроЇвою в≥брац≥Їю душ≥, св≥тобарвн≥сть еп≥тета, метафори" (15; с. 20).

  Ўморгунов≥ чуж≥ поверхово-св≥тогл¤дн≥ описи, словесна екв≥л≥бристика, що нин≥ заполонила поетичн≥ розд≥ли р≥зних видань. ≤ в≥н не боњтьс¤ своЇњ нетиповост≥, нав≥ть, схоже, прагне бути не таким, ¤к ≥нш≥. "“а не пожал≥й мен≥, ƒоле, сили / —тупати не в ногу з часом,/ ј в ногу ≥з власною сов≥стю!" ("”се житт¤ ≥ду до тебе", с. 2).

  ¬≥рш≥ в зб≥рц≥ згрупован≥ в трьох розд≥лах - "«≥рниц¤ над ќстрогом", "Ќайкраще - р≥дна сторона" ≥ "Ѕлагослови, травинко, мовить слово". якщо вже сам≥ назви двох останн≥х указують на принцип ≥ суть поЇднанн¤ твор≥в, то перший потребуЇ по¤сненн¤. “ут автор розкриваЇтьс¤ ¤к особист≥сть, багато в чому невдоволена ≥ собою, ≥ своњм покол≥нн¤м, ≥ взагал≥ людиною, котра, понищивши природу, потоптавшись над своњми св¤тин¤ми, не маЇ з чим постати перед судом майбутнього: "¬оно лиш в оч≥ гл¤нуло мен≥, / ј ¤ себе самого засоромивсь" ("¬иб≥р", с. 5)).

  як представник покол≥нн¤, самими обставинами розвитку сусп≥льних под≥й приреченим нести в соб≥ пам'¤ть ≥ про б≥ль минулого, ™вген Ўморгун не бажаЇ в≥дмовчуватис¤ там, де настала пора говорити, а то й кричати, аби чули вс≥. јдже ¤к же дорого об≥йшлас¤ слабкодух≥сть, прим≥ром, кошовому  алнишевському:

  ¬≥н промовчав.

  Ѕо думав - благо коњть:

  ѕр¤ма ж не завжди краща, н≥ж крива.

  ≤ домовчавс¤ до ганьби такоњ -

  —об≥ ≥ њм кайдани дарував...

   ("Ќевимовлене слово кошового  алнишевського", с. 15).

  "ѓм" - це товаришам по зброњ, котр≥ т≥льки й чекали заклику до боротьби.

  ѕроекц≥¤ минулого на сучасне в≥дчуваЇтьс¤ також у диптиху "Ѕерестецьке поле", в≥ршах "√ей,  ириле  ожум'¤ко", "Ќа велелюдному майдан≥..." та ≥нших.

  ≤ всюди ¤к основа основ зринаЇ слово. ¬ласне це воно - та з≥рниц¤ над древн≥м ќстрогом, котра "поверх невольництва й ганьби", "поверх розп'¤тих спод≥вань", "поверх сльози, ¤ка скотилас¤ з чужих повержених св¤тилищ".

  Ѕагатопланов≥сть, багатошаровий зм≥ст образу-символу "слово" у ™.Ўморгуна вбираЇ в себе р≥зн≥ часов≥ простори. «а м≥рою узагальненн¤ ≥ орган≥чност≥ поЇднанн¤ конкретних реал≥й, нац≥ональних ≥ загальнолюдських устремл≥нь, за безперервним розвитком, за верховенством з-посеред усього сущого ("”гор≥ над вс≥-ус≥м гори! √ори!" - с. 8) образ слова набуваЇ в поета неповторних рис. ¬≥н усв≥домлюЇ його особливу, неминущу ц≥нн≥сть: "—ловесами не тчу ≥ржу..." (с. 23), "Ѕо вчасне слово - —лово Ѕоже, невчасне - просто словеса" (с. 36). Ќав≥ть у час найб≥льшого розладу ≥з самим собою, у хвилини душевного дискомфорту на перший план виступаЇ найсуттЇв≥ше:

  ÷ей св≥т все ловить ≥, напевно, зловить.

  я так боюс¤, сам себе боюсь,

  ўоб не зронить пустопорожнЇ слово

  ≤ не образити дов≥рлив≥сть чиюсь

   ("÷ей св≥т все ловить...", с. 37).

  ÷е внутр≥шнЇ терзанн¤ нев≥дступне:

  ’оч ¤к воно жилос¤ та булос¤-

  ” дол≥ ¤ одного лиш молив:

  ўоб не з≥в'¤ло слово в безголосс≥

  ≤ р≥д наш не зн≥кчемн≥в, не змал≥в

   ("ўе Ї вода у батьков≥й криниц≥", с. 38).

  ƒругий розд≥л зб≥рки - це спогади про дитинство, про мат≥р та батька, про людей, котр≥ заклали в душу перш≥ у¤вленн¤ про добро й зло, це ≥ картини сел¤нського побуту, й любовна л≥рика. „итача не можуть не порадувати витончен≥ замальовки з ц≥кавими метафоричними образами, пронизливими детал¤ми, де гармон≥йно поЇднан≥ контури граф≥ки, легкий серпанок акварел≥ ≥ ледве вловим≥ штрихи ≥мпресивних в≥дчутт≥в. ’арактерн≥ у цьому в≥дношенн≥ в≥рш≥ " рай дороги сутен≥Ї шелюга", "Ћаст≥вка п≥д стр≥хою", "” листопад≥", "“ак вже дол¤ записала"...

  ƒл¤ поез≥њ потр≥бно щось б≥льше, н≥ж просто ефектна думка, неспод≥ване пор≥вн¤нн¤. ¬ибираючи св≥домо приглушен≥, стримуван≥ ≥нтонац≥њ ™.Ўморгуна, усв≥домлюЇш: св≥т постаЇ в його творах у своњй первозданност≥, св≥т високий ≥ чистий, до ¤кого людина владна х≥ба що торкнутис¤ щемливим спогадом дитинства, чистим ≥ незатьмареним:

  Ќайкраще - р≥дна сторона,

  ƒе дум широка борозна,

  ƒе зрозум≥лий ¤ до дна,

  ƒе сам собою ¤ сповна.

  Ќайкраще - р≥дна сторона,

  ƒо безк≥нечност≥ одна,

  ћ≥й хл≥б насущний ≥ струна,

  ћо¤ колиска ≥ труна

   ("Ќайкраще - р≥дна сторона", с. 69).

  ™вген Ўморгун продовжуЇ ≥ розвиваЇ традиц≥њ таких л≥рик≥в, ¤к ™вген ѕлужник, ™вген ћаланюк, јндр≥й ћалишко, ¬асиль —имоненко. ѕро це нагадав в≥рш "∆орно", ¤кий тематично дуже близький до в≥рша "∆орно" ¬.—имоненка: ≥ там, ≥ там крутили њх материнськ≥ руки, аби можна було вижити в роки в≥йни.

  ” розд≥л≥ "Ѕлагослови, травинко, мовить слово" з≥бран≥ в≥рш≥ про рослини ("«в≥роб≥й", "Ѕузок", "ѕапороть", "–озрив-трава", " ульбаба", "Ћобода" - всього понад двадц¤ть твор≥в) - вони наче поетичне переосмисленн¤ всього того, що в ірунтовн≥шому л≥рично-публ≥цистичному опрацюванн≥ ув≥йшло до книжок опов≥дань про природу. јле на те вона й поез≥¤, щоб бути б≥льшою м≥рою експресивною, максимал≥стською:

  √овори, сосно, говори!

  ѕок≥ль бережуть до пори

  ўе пам'¤ть древл¤нськ≥ бори,

  √овори, сестро, говори!

  ѕок≥ль тво¤ мова соснова

  Ќе вирубана до слова...

   ("—осна", с. 106).

  «вичайно, не м≥г письменник об≥йти увагою найтраг≥чн≥шу проблему нашого часу - проблему „орнобил¤, але звертаЇтьс¤ до ц≥Їњ теми незвично - подаЇ монолог трави, ¤ка зветьс¤ чорнобилем:

  я ж бо просто трава, ¤ - чорнобиль-трава,

  ” мен≥ щонайменша билинка - жива.

  ≤ не ¤ переходила чорну межу.

  ≤ не ¤ напускала на ѕрип'¤ть ≥ржу...

   ("„орнобиль", с. 107).

  ј все ж переважають в≥рш≥, в ¤ких ≥детьс¤ про облагороджуючий вплив природи на людину, њхню взаЇмод≥ю, коли ор≥Їнтиром дл¤ нас стаЇ в≥чний, досконалий, гармон≥йний дивосв≥т флори й фауни.

  ћожливо, саме в≥рш≥ найб≥льш виразно позначили ≥ своЇр≥дн≥сть поетики ™вгена Ўморгуна, притаманноњ вс≥м його творам. јдже, ¤к мало хто розум≥ючи природу, в≥н виробив ц≥каву манеру перевт≥лювати враженн¤ в≥д навколишнього св≥ту в поетичн≥ образи.

   орен≥ цього хисту сл≥д шукати у фольклор≥. „асто звертаючись в опов≥данн¤х до народних п≥сень, легенд, письменник ≥ у в≥ршах вдаЇтьс¤ до таких рем≥н≥сценц≥й. “ак, окрем≥ в≥рш≥ пронизан≥ мотивами п≥сень, першими р¤дками ¤ких ≥ починаютьс¤ "«еленеЇ жито, зелене" (однойменний в≥рш), "ќй на гор≥ там женц≥ жнуть..." ("Ѕез мене"). ѕ≥сенно звучать " олискова" (с. 5), "¬есн¤нка" (с. 21). ћов поетичний переказ про давноминул≥ часи сприймаЇтьс¤ "ƒума про татарську п≥сню" (с. 11). “в≥р про сел¤нку далеко не героњчного способу житт¤ названо патетично "∆ит≥Ї  илини" (с. 47), адже воно, це житт¤, багато в чому типове дл¤ п≥сл¤воЇнного рад¤нського покол≥нн¤.

  ¬≥рш≥ ™.Ўморгуна позбавлен≥ складних ф≥лософських, абстрактних роздум≥в. ј художньоњ виразност≥ в кожному слов≥, в кожному р¤дку в≥н дос¤гаЇ конструюванн¤м образ≥в на основ≥ пошуку влучних, ¤скравих еп≥тет≥в, Їмких ≥ ц≥кавих метафор, що виросли на ірунт≥ барвистоњ, в≥зерунчастоњ народноњ мови, персон≥ф≥кац≥њ ¤вищ природи.

  ѕрирода в њњ надзвичайн≥й багатоман≥тност≥, з≥ своњми кольорами, запахами, звуками, орган≥чно входить у структуру метафоричного упод≥бненн¤: "понад землею засл≥плена в≥хола" (с. 4), "берез≥ на плеч≥ л≥та навалились" (с. 44), "надто далеко моњ покоси заб≥гли за сив≥ мости" (с. 45), "благослови, травинко, мовить слово" (с. 78). ≤ таку свою образну зор≥Їнтован≥сть поет по¤снюЇ з не меншою виразн≥стю:

  “оптав стежки посп≥шн≥ ≥ настирлив≥,

  ≤ щось, було, тримав уже в руц≥,

  “а перестр≥ли г≥рчаки й пустирники,

  Ќетреби, материнки, чебрец≥,

  ѕонависали над моњми будн¤ми,

  «азеленили день до темноти,

  ≤ спов≥дались пагонами буйними,

  ≤ закликали: "’то ж, ¤кщо не ти?"

   ("“оптав стежки посп≥шн≥ ≥ настирлив≥...", с. 78).

  ™ метафори, ¤к≥ звучать попросту афористично: "за слизн¤ву полуду не заховать душевноњ п≥тьми" (с. 85), "хай знають: тихе сон¤чне тепло у наш≥ жили щедро натекло, ≥ ми ним под≥литис¤ готов≥" (с. 79).

  ўоб передати стражданн¤, письменник г≥пербол≥зуЇ ¤вища так: "душу тоскна зола обдере" (с. 39), "даль далека спогадом пече" (с. 41), "≥ прозр≥ють в≥д облуди оч≥ ≥ уста" (с. 26). ўоб надати особливоњ загостреноњ виразност≥ силам природи, теж над≥л¤Ї њх переб≥лшеними, г≥пербол≥зованими властивост¤ми: "“а громи зл≥талис¤, аж дуби хиталис¤" (с. 55). –азом з тим навмисне применшен≥ ознаки виливаютьс¤ в л≥тоту, п≥дсилену плеоназмом: "ћи в≥римо, що прийдешн≥сть р¤сним урожаЇм вродить, а все ж про оцю билинку не в≥длунаЇ луна" (с. 100).

  «а таким же принципом увиразненн¤ зображуваного створен≥ пор≥вн¤нн¤: "≥ голос тв≥й - ¤к пот≥чок в маю" (с. 5), "два камен≥, ¤к сльоза, гладеньк≥" (с. 44), "дорога басуЇ, неначе засто¤ний к≥нь при воротах" (с. 70), "травиночко... кровиночко земл≥" (с. 102).

  „асто образи, отримавши самост≥йне житт¤, перегукуютьс¤ один з одним, по¤снюють один одного, кладутьс¤ в основу нових образ≥в. ÷е стаЇ реальним з огл¤ду на те, що ™вген Ўморгун н≥би закр≥плюЇ зрозум≥ле й близьке читачев≥ переживанн¤ при добор≥ еп≥тет≥в: "чубат≥ ¤сени" (с. 7), "пшениц¤ жовтовуса" (с. 35), "приб≥й зелений" (с. 41), "сни барв≥нков≥" (с. 43), "червень, юний та кучер¤вий" (с. 46), "зелений смуток" (с. 57), "сонний верес" (с. 61), "накошлана ≥мла" (с. 76)... як бачимо, асоц≥ативн≥сть в основному не виходить за рамки образ≥в, породжених спостереженн¤ми за природою.

  ’арактерна особлив≥сть стилю ™.Ўморгуна - метафоризац≥¤ образу через колоритне д≥Їслово: сонце "чалапа" (с. 49), травинка "не зашелепить" (с. 56), стежка "самотитьс¤" (с. 62), чвари "перег≥рчавили" (с. 65), г≥лка "≥звесел¤Ї" (с. 81). ≤нод≥ майже кожен р¤док дихаЇ св≥ж≥стю соковитого д≥Їслова:

   ислувату ≥скорку кислиц≥

  ћимох≥дь зщипну на купин≥ -

  «а¤снитьс¤ тиша, зар¤снитьс¤,

  «амузичить ср≥берно мен≥...

   ("” вереснев≥м л≥с≥", с. 108).

  Ћ≥ричний талант ™вгена Ўморгуна вбачаЇтьс¤ в оформленн≥ р¤дк≥в, строф, окремих в≥рш≥в, тобто в тому, що становить собою так звану поетичну техн≥ку. ¬арто зауважити, що при всьому лексичному багатств≥ твор≥в вони досить економн≥ у виражальних засобах, тож њм, цим засобам, надаЇтьс¤ неаби¤кого значенн¤. «азвичай розм≥р в≥рша - чотири-п'¤ть катрен≥в, јле думок, образ≥в, почутт≥в у них ст≥льки, що у¤ва читача здатна вималювати розгорнут≥ картини.

  ¬падаЇ у в≥ч≥, що дл¤ п≥дсиленн¤ емоц≥йност≥ в≥рш≥в, дл¤ наданн¤ њм композиц≥йноњ стрункост≥ та завершеност≥ поет використовуЇ здавна поширений такий стил≥стично-звуковий прийом, ¤к анафора. —каж≥мо, роль звуковоњ в≥д≥граЇ вона в твор≥ "“оптав стежки" (с. 78), де ш≥сть р¤дк≥в починаютьс¤ повторюваним сполучником "≥". —ловесну анафору знаходимо у в≥рш≥ "ѕереджнив'¤" (с. 92), де багаторазово повторена фраза "≥ так мен≥" (весело, рад≥сно, сон¤чно...). ј у твор≥ "ƒикий селезню, до берега не плинь..." (с. 95) синтаксичну анафору творить повторене на початку кожноњ строфи звертанн¤ "дикий селезню".

  ћузичного звучанн¤ поетичним р¤дкам надаЇ ал≥терац≥¤:

  —в≥ти мен≥, завжди св≥ти,

  —в¤щенне сонце простоти.

  —в≥ти у помисл≥ ≥ слов≥...

   ("—в≥ти мен≥, завжди св≥ти...", с. 28).

  як бачимо, багатов≥дт≥нков≥сть почутт≥в та настроњв л≥ричного геро¤, його трепетний емоц≥йний стан у зб≥рц≥ "¬≥рш≥ р≥зних рок≥в" передано за допомогою адекватних форм словесно-образного та ≥нтонац≥йно-ритм≥чного вираженн¤. ÷е ж ум≥нн¤ не меншою м≥рою в≥добразилос¤ в проз≥ ™вгена Ўморгуна.

  «гадуваною драмою " личу живих!" письменник за¤вив про себе ≥ ¤к про драматурга. ѕ'Їса одноактна, д≥йових ос≥б лише четверо.  омпозиц≥йну основу твору складають монологи ƒанила Ѕратковського. —аме ц≥ роздуми надають драм≥ динам≥зму. ј все ж навр¤д чи розрахована вона на те, аби бути поставленою на сцен≥. ƒ≥¤ одного дн¤ у в'¤зниц≥ не може претендувати ≥ не претендуЇ на широкопланов≥сть, на розгортанн¤ сюжету, ≥нтригуюч≥ кол≥з≥њ. ÷¤ п'Їса б≥льшою м≥рою психолог≥чний етюд, ан≥ж тв≥р, призначений дл¤ театру.

  ѕ≥д редакц≥Їю письменника вийшло близько 20 книг сер≥њ "–еаб≥л≥тован≥ ≥стор≥Їю". ƒе¤к≥ з них упор¤дкував сам ™.Ўморгун, тому й використовуЇ нагоду особисто звернутис¤ до читача, висловити де¤к≥ зауваженн¤ з приводу з≥браних матер≥ал≥в про долю покол≥нн¤, репресованого стал≥нським режимом (зб≥рники "¬ оборон≥ вол≥", "≤з криниц≥ печал≥", книжка твор≥в репресованого св¤щеника ’ристофора Ѕлонського "¬ода з-п≥д камен¤" тощо). «авд¤ки Ўморгуну побачили св≥т по дв≥ книжки документ≥в та спогад≥в про письменник≥в ”ласа —амчука ≥ ¬алер'¤на ѕол≥щука, книжка "ѕовстанський рух отамана “араса Ѕульби-Ѕоровц¤" (1998 р.), зб≥рники "Ўевченков≥ версти" (1996), "Ћ≥тератори –≥вненщини" (1995), "–≥вненський мартиролог сорок четвертого" (1998) та ≥нш≥.

  ѕисьменник випустив окремою книжкою св≥й нарис про родину  ульчицьких "–ано-вранц≥ в≥три заголос¤ть..." Ќеоц≥ненн≥ заслуги ц≥Їњ родини в просв≥тительств≥ на ¬олин≥. "—аме у њњ дол≥, ¤к у краплин≥ роси, в≥ддзеркалилас¤ вс¤ жорсток≥сть окупантських репрес≥й до ≥нтел≥генц≥њ ”крањни", - анотуЇ ™.Ўморгун.

  ¬икладаючи з≥бран≥ про член≥в родини факти, в≥н св≥домо звужуЇ виб≥р елемент≥в образност≥. јдже "сух≥" факти набувають самодостатньоњ рол≥ в формуванн≥ громадськоњ думки, у поширенн≥ зовс≥м ≥нших, н≥ж нав'¤зувала рад¤нська пропаганда, погл¤д≥в на д≥¤льн≥сть св¤щеник≥в, б≥йц≥в ”крањнськоњ повстанськоњ арм≥њ, член≥в ќрган≥зац≥њ украњнських нац≥онал≥ст≥в.

  «давалос¤ б, уже сам жанр нарису передбачаЇ образн≥ характеристики, на¤вн≥сть певного вимислу. јле ™.Ўморгун оживл¤Ї виклад б≥ограф≥њ своњх героњв х≥ба що цитатою з листа, уривком ≥з книги спогад≥в (¤к у розпов≥д≥ про “≥ну  ульчицьку), св≥дченн¤м члена родини.

   нижц≥ ™вгена Ўморгуна притаманна в≥рн≥сть життЇв≥й правд≥, п≥дкр≥плена неспростовним матер≥алом, об'Їктивним висв≥тленн¤м того, ¤к "вороги нашоњ ¬≥тчизни - непрохан≥ зайди ус≥х мастей - старалис¤ п≥дступн≥стю, тюрмами, тортурами, шибениц¤ми ≥ кул¤ми позбавити ”крањну њњ цв≥ту, њњ снаги, њњ над≥њ на в≥льне майбутт¤" (53; с. 3).

  ≤ хоч нарис присв¤чений дол≥ конкретноњ родини, з≥бран≥ св≥дченн¤ та факти дозвол¤ють письменников≥ робити саме так≥ масштабн≥ висновки й узагальненн¤.

  

  

  

≤≤≤. ¬»—Ќќ¬ »

  

  ѕрисудженн¤ ™вгенов≥ Ўморгуну ƒержавноњ л≥тературноњ прем≥њ ”крањни ≥мен≥ Ћес≥ ”крањнки в 2000 роц≥ стало ви¤вом не лише його високого поц≥нуванн¤ у л≥тературних колах крањни, а й св≥дченн¤м того, що в царин≥ л≥тератури дл¤ д≥тей (≥ не т≥льки дл¤ д≥тей!) утвердивс¤ справд≥ неперес≥чний письменник.

  –озгл¤нувши поетику прози, л≥рики, драматург≥њ ™.Ўморгуна, ми пересв≥дчилис¤, що однаково майстерно вдаютьс¤ йому твори на теми природи, далекоњ ≥ близькоњ ≥стор≥њ, украњнського села. Ћ≥тературною прем≥Їю була в≥дзначена книжка опов≥дань про рослинну символ≥ку "ћова зела", але не менш новим словом у сучасн≥й л≥тератур≥, ¤к видно з цього досл≥дженн¤, були зб≥рник опов≥дань "«абут≥ боги предк≥в", пов≥сть "ѕлач перепела", в≥рш≥ та ≥нш≥ твори.

  ™.Ўморгун моделюЇ описи природи так, що вони не сприймаютьс¤ ¤к спогл¤дальн≥, а буд¤ть у душ≥ читача широку пал≥тру почутт≥в, спонукаючи до ф≥лософського осмисленн¤ навколишнього св≥ту, закр≥плюючи в ментальност≥ читача ц≥ описи ¤к символ≥чн≥ атрибути ”крањни.

  ’арактерна композиц≥йна риса реал≥стичних пейзажних моделей ™вгена Ўморгуна - прагненн¤ охопити не лише доступний погл¤дов≥ прост≥р, а й максимально розсунути його кордони за рахунок переказ≥в, легенд, пов'¤заних ≥з рослинним св≥том, з'¤суванн¤м походженн¤ дивовижних назв рослин, за рахунок локал≥зац≥њ м≥сць проростанн¤ цих рослин. Ќайб≥льш ¤скрав≥ в тому план≥ опов≥данн¤ книг "ƒивосил-з≥лл¤", "«елен≥ сус≥ди", " люч-трава", "ћова зела".

  ’оч письменник у змалюванн≥ природи ставив соб≥ за мету насамперед ознайомити читач≥в ≥з р≥дк≥сними рослинами або захопити заглибленн¤м у малознаний св≥т повс¤кденно баченого "зеленого царства", в≥н не зм≥г в≥дмовитис¤ в≥д л≥ричних ≥нтонац≥й. …ого поетично-рац≥онал≥стичн≥ пейзаж≥ нав≥ть не ст≥льки дл¤ того, щоб под≥литис¤ сакраментальним почутт¤м любов≥ до р≥дного краю, ск≥льки дл¤ розкритт¤ ¤коњсь внутр≥шньоњ краси рослинного довк≥лл¤, тобто виступають ≥ ¤к самодостатн≥ етюди, ≥ ¤к допом≥жн≥ композиц≥йн≥ засоби у розкритт≥ образ≥в героњв (пов≥ст≥ " риниц¤ в бережку", "ѕлач перепела"). ¬ опису рослин письменник широко використовуЇ зменшено-пестлив≥ форми сл≥в, особливу ритмомелодику, творить ориг≥нальн≥ метафори й пор≥вн¤нн¤, чим робить пом≥тний внесок у скарбницю словесного мистецтва.

  ѕривертаЇ увагу м≥фолог≥чний аспект у творчост≥ ™вгена Ўморгуна, найб≥льш ¤скраво виражений у книжц≥ опов≥дань "«абут≥ боги предк≥в", певною м≥рою - в пов≥ст≥ "ƒорога до ≤л≥она", драм≥ " личу живих!", частково - в книжц≥ "ћова зела". јвтор вир≥шив св≥домо розсунути часов≥ меж≥, вдавшись до ≥деал≥зац≥њ ≥ м≥фолог≥зац≥њ ≥сторичних постатей (√омер, Ѕратковський), до "оживленн¤" ¤зичницьких бог≥в, м≥стиф≥кац≥њ властивостей певних рослин, п≥днос¤чи њх до значенн¤ символ≥в, що скр≥плюють тис¤чол≥тню нац≥ональну ментальн≥сть. ” пору украњнського ренесансу ц≥ твори дають нам ключ до розум≥нн¤ власноњ душ≥. –азом ≥з тим вони вивод¤ть ™.Ўморгуна поза рамки традиц≥онал≥ст≥в, ¤к≥ розвивають пейзаж, ще починаючи з першоњ третини ’≤’ стол≥тт¤. “ворч≥сть письменника набуваЇ багатовим≥рност≥, багатогранност≥ саме завд¤ки м≥фолог≥змам, що пронизують ≥ тему природи, ≥ тему древн≥х в≥рувань, ≥ тему рол≥ митц¤ у сусп≥льств≥.

  ћ≥стичн≥ елементи, античн≥ алегор≥њ, пройн¤т≥ рац≥онал≥змом ’’ в≥ку, ≥ визначили ту концепц≥ю конструюванн¤ твор≥в, ¤ка репрезентуЇ ™.Ўморгуна ¤к новатора. „асто в цих пошуках в≥н не ≥сторик, а фантаст: "його" боги, "його" рослини в ≥нтерпретац≥њ ≥ншого письменника-досл≥дника були б зовс≥м ≥накш≥, можливо, б≥льш заземлен≥, без ореолу трепетноњ таЇмничост≥.

  јдже й поети √омер та ƒанило Ѕратковський ц≥кав≥ нам передус≥м не ¤к ≥сторичн≥ особи, а ¤к художньо виписан≥, значною м≥рою м≥фолог≥зован≥ героњ. “е, що за рад¤нських час≥в Ўморгун≥в √омер т≥льки окреслив, точн≥ше й гостр≥ше про¤вилос¤ згодом у, здавалос¤ б, зовс≥м не масштабному Ѕратковському. √омер прагне знайти дорогу до самоп≥знанн¤, до вершин майстерност≥, моральноњ досконалост≥, а Ѕратковський на пороз≥ смерт≥, п≥дсумовуючи житт¤, стверджуЇ ≥дењ куди злободенн≥ш≥: безсмерт¤ праведноњ справи, великоњ людськоњ чесноти - непримиренност≥ до ворог≥в Ѕатьк≥вщини, в≥ри у св≥й народ.

  ÷¤ в≥ра в незнищенн≥сть св¤тих почутт≥в, у св≥й народ постаЇ ≥ в пов≥ст≥ "ѕлач перепела".

  ™вген Ўморгун про¤вив себе витонченим майстром опов≥дань про природу, написав три досл≥джен≥ в ц≥й робот≥ динам≥чн≥ пов≥ст≥ - на теми рол≥ митц¤ у сусп≥льств≥ ("ƒорога до ≤л≥она"), повоЇнного зах≥дноукрањнського села ("ѕлач перепела"), сел¤нського побуту (" риниц¤ в бережку"), а також спробував сили в драматург≥њ (" личу живих!"). –азом з тим зб≥ркою "¬≥рш≥ р≥зних рок≥в" за¤вив про себе ¤к про тонкого л≥рика, адже тут метафоризац≥¤ св≥ту природи набуваЇ внутр≥шньоњ вик≥нченост≥ - за рахунок рем≥н≥сценц≥й ≥з народних п≥сень, використанн¤ колоритних д≥Їсл≥в, пор≥вн¤льних зворот≥в,ум≥лого оформленн¤ р¤дк≥в, строф, доречного п≥дсиленн¤ емоц≥йност≥ вправними звуковими, словесними та синтаксичними анафорами, ал≥терац≥¤ми.

  ™.Ўморгун в≥домий на –≥вненщин≥ ¤к публ≥цист, редактор ≥ видавець. ¬≥н упор¤дкував р¤д книг сер≥њ "–еаб≥л≥тован≥ ≥стор≥Їю", випустив окремою книжкою нарис "–ано-вранц≥ в≥три заголос¤ть...", де виступив ≥ ¤к нарисовець, досл≥дник матер≥ал≥в про стал≥нськ≥ репрес≥њ.

  ќтже, ™вген Ўморгун - письменник р≥зносторонн≥й, ориг≥нальний. ¬≥н не зупин¤Їтьс¤ на дос¤гнутому, шукаЇ нов≥ теми, образи, композиц≥йн≥ елементи твор≥в, багато працюЇ над словом. ” письменника вчатьс¤ майстерност≥ його молодш≥ колеги, ¤ких в≥н повс¤кчас п≥дтримуЇ на нелегкому л≥тературному шл¤ху ≥ ¤ким ус≥л¤ко спри¤Ї у випуску книжок через р≥вненське видавництво "јзал≥¤".

  

---

  

  

  ¬икористана л≥тература

  

  1. Ѕаб≥й —. Ќац≥ональне питанн¤ ≥ творча ≥ндив≥дуальн≥сть// ѕогорина. Ћ≥тературно-мистецький альманах. - 1999. - К3.

  2. Ѕасараба ¬. ¬слухаючись у р≥дн≥ голоси (реценз≥¤ на книгу "ћова зела") // ¬≥льне слово. - 1999. - 18 серпн¤.

  3. Ѕасараба ¬. ≤ слово добром в≥дгукнетьс¤ // ¬≥льне слово. - 2000. - 5 липн¤.

  4. Ѕасараба ¬. Ќа р≥дн≥й земл≥ (до 50-р≥чч¤ ™.Ўморгуна) // „ервоний прапор. - 1990. - 15 кв≥тн¤.

  5. Ѕасараба ¬. ѕрирода береже своњ сл≥ди // „ервоний прапор. - 1965. - 20 лютого.

  6. Ѕереза ё. ≤нтерв'ю з ™.Ўморгуном // –≥вне. - 1996. - 30 с≥чн¤.

  7. Ѕереза ё. “ворче утвердженн¤ // –≥вне. - 1996. - 15 кв≥тн¤.

  8. Ѕойчук ¬. –ад≥сть в≥д зустр≥чей // «м≥на. - 1978. - 14 березн¤.

  9. ¬≥таЇмо! // —≥м дн≥в. - 1997. - 13 грудн¤.

  10. ¬олосевич Ќ. “ри ≥стини ™вгена Ўморгуна //ѕрапор перемоги (–адивил≥в). - 1996. - 9 серпн¤.

  11. √алич ќ., Ќазарець ¬., ¬асильЇв ™. «агальне л≥тературознавство. - –≥вне, 1997.

  12. ƒенисюк ≤. ƒипломна робота з украњнськоњ л≥тератури (за ред. ∆ук Ќ.). -  ., 1983.

  13. ƒенисюк ≤. –озвиток малоњ прози ’≤’ - поч. ’’ ст. -  ., 1981.

  14. ƒем'¤нчук √. "¬олинськ≥ скарби" Ќосал≥в //јзал≥¤. ¬ипуск ≤≤. - –≥вне, 1993.

  15. ƒем'¤нчук √. ™вген Ўморгун. Ћ≥тературний портрет. - –≥вне, 2000.

  16. ƒем'¤нчук √. ѕошуки дивосилу. Ўтрихи до портрета // Ћ≥тературна ”крањна. - 2000. - 18 травн¤.

  17. ≈ремина Ћ. –ождение образа. - ћ., 1986.

  18. ™фимов ќ. ™.Ўморгуну - 50 // Ћ≥тературна ”крањна. - 1990. - 7 червн¤.

  19. «асс –. «ело ц≥люще гомонить // „ервоний прапор. - 1978. - 15 вересн¤.

  20. ≤льчук ¬. ™.Ўморгун - лауреат прем≥њ ≥мен≥ Ћес≥ ”крањнки // ¬≥ст≥ –≥вненщини. - 2000. - 3 березн¤.

  21.  ардаш ј. “ернистий путь до ≥стини (про книгу "ƒорога до ≤л≥она") // «м≥на. - 1991. - 9 лютого.

  22.  идрук ≤. ™вген Ўморгун - лауреат прем≥њ ≥мен≥ Ћес≥ ”крањнки //¬≥ст≥ –≥вненщини. - 2000. - 3 березн¤.

  23.  идрук ≤. Ћауреати л≥тературних прем≥й // ¬≥ст≥ –≥вненщини. - 1997. - 22 жовтн¤.

  24.  идрук ≤. ѕодв≥йний видрук // ¬≥ст≥ –≥вненщини. - 1995. - 4 кв≥тн¤.

  25.  онЇва  . ™вген Ўморгун: "я - древо незнищенного народу..." // ¬≥льне слово. - 1998. - 16 вересн¤.

  26.  орн≥йчук Ќ. "јзал≥¤" допомагаЇ б≥бл≥отекам // ¬≥ст≥ –≥вненщини. - 1999. - 4 серпн¤.

  27.  остенко ¬. ƒ≥алектика художнього образу. -  .,1986.

  28. Ћевчук ќ.  нижков≥ обр≥њ // Ћ≥тературна ”крањна. - 1999. - 4 листопада.

  29. Ћесин ¬., ѕулинець ќ. —ловник л≥тературознавчих терм≥н≥в. -  ., 1971.

  30. Ћ≥тератори –≥вненщини. ƒов≥дник. - –≥вне, 1995.

  31. Ћ≥тературознавчий словник-дов≥дник (Nota bene). -  ., 1997.

  32. ѕащук ≤. ¬≥дкрит≥ таЇмниц≥ // „ервоний прапор. - 1978. - 14 березн¤.

  33. ѕащук ≤. ћлин≥вщина л≥тературна. - –≥вне, 1992.

  34. ѕащук ≤. „ар≥вн≥ дивосв≥ти. Ќотатки про книгу ™.Ўморгуна "ƒе ночуЇ туман" // «м≥на. - 1985. - 29 с≥чн¤.

  35. ѕол≥щук я. ћ≥фолог≥чний горизонт украњнського модерн≥зму. - ≤вано-‘ранк≥вськ. - 1998.

  36. ѕол≥щук я.  р≥зь терни пров≥нц≥йност≥ // ѕогорина. - 1994. - К1.

  37. —амчук ”. „ого не гоњть огонь. -  .,1994.

  38. “ерен ¬. "…ди! “аки Ї куди - йди!" // –≥вне. - 1991. - 23 лютого.

  39. “имощук ќ. як добре, що ви Ї... // —лово ≥ час. - 1993. - К3.

  40. “уз ¬. ѕисьменник ™вген Ўморгун: "¬≥чн≥стю волод≥ють митц≥, св¤щеники ≥ ф≥лософи" // ѕров≥нц≥йна ќ√ќ. - 1999. - 25 - 31 березн¤.

  41. ”жв≥н ћ. ” св≥т дитинства // „ервоний прапор. - 1982. - 6 с≥чн¤.

  42. ”крањнець —. "¬≥рш≥ р≥зних рок≥в, або Ўтрихи до портрета // —≥м дн≥в. - 1995. - 30 кв≥тн¤ - 7 травн¤.

  43. ящук Ќ. ¬трачен≥ дол≥ (роздуми над пов≥стю ™. Ўморгуна "ѕлач перепела") // ѕрапор перемоги (–адивил≥в). - 2001. - 4 травн¤.

---

  

   “вори письменника

 

  44. Ўморгун ™вген. ¬≥рш≥ р≥зних рок≥в. - –≥вне: јзал≥¤, 1994. - 116 с.

  45. Ўморгун ™вген. ¬огник-цв≥т. - Ћьв≥в:  амен¤р, 1969. - 240 с.

  46. Ўморгун ™вген. ƒивосил-з≥лл¤. -  .: ¬еселка, 1980. - 111 с.

  47. Ўморгун ™вген. ƒорога до ≤л≥она. -  .: ¬еселка, 1989. - 413 с.

  48. Ўморгун ™вген. «абут≥ боги предк≥в. -  .: ¬еселка, 1994. - 77 с.

  49. Ўморгун ™вген. «елен≥ сус≥ди. -  .: ¬еселка, 1978. - 70 с.

  50. Ўморгун ™вген.  люч-трава. -  .: ¬еселка, 1990. - 230 с.

  51. Ўморгун ™вген. ћова зела. - –≥вне: јзал≥¤, 1999. - 166 с.

  52. Ўморгун ™вген. ѕлач перепела. - –≥вне: јзал≥¤, 1999. - 120 с.

  53. Ўморгун ™вген. –ано-вранц≥ в≥три заголос¤ть... - –≥вне: јзал≥¤, 1994, - 27 с.

  54. Ўморгун ™вген. –ослинничок. - –≥вне: јзал≥¤, 2000. - 18 с.

  55. Ўморгун ™вген. ’то розцв≥в перший? - –≥вне, 1996. - 19 с.

  56. Ўморгун ™вген. ўо сказав би той хлопчик. -  .:¬еселка, 1981. -

  57. Ўморгун ™вген. ўо шукала б≥лочка. -  .: ¬еселка, 1978. - 15 с.

  58. Ўморгун ™вген. Ѕалада про моњх земл¤к≥в - хлопц≥в сорок воЇнного року // —≥м дн≥в. - 1996. - 17 серпн¤.

  59. Ўморгун ™вген. Ѕ≥лий гриб (в≥рш) // ¬≥льне слово. - 1999. - 29 вересн¤.

  60. Ўморгун ™вген. ƒес¤ть в≥рш≥в // —≥м дн≥в. - 1997. - 20 березн¤.

  61. Ўморгун ™вген. « нових поез≥й // ¬≥льне слово. - 1996. - 24 лютого.

  62. Ўморгун ™вген. ≤з нових в≥рш≥в // ¬≥ст≥ –≥вненщини. - 1998. - 8 липн¤.

  63. Ўморгун ™вген.  личу живих! // ѕогорина. Ћ≥тературно- мистецький альманах. ¬ипуск 3. - –≥вне: јзал≥¤, 1999.

  64. Ўморгун ™вген. Ќа город≥ бузина //Ѕарв≥нок. - 1993. - К1.

  65. Ўморгун ™вген. ќлена “ел≥га // јзал≥¤. ¬ипуск ≤≤. - –≥вне, 1993.

  66. Ўморгун ™вген. ѕам'¤т≥ ≤.Ќосал¤ (в≥рш) // —≥м дн≥в. - 1996. - 29 листопада.

  67. Ўморгун ™вген. —ьогочасн≥ в≥рш≥ // ¬≥льне слово. - 1995. - 3 вересн¤.

  68. Ўморгун ™вген. “вердь. Ќовела // –≥вне. - 1993. - 10 кв≥тн¤.

  69. Ўморгун ™вген. "“ребник" ѕетра ћогили // јзал≥¤. ¬ипуск ≤≤. - –≥вне, 1993.

  70. Ўморгун ™вген. „угуњвський замок // јзал≥¤. ¬ипуск ≤.- –≥вне, 1992.

 

Ќј ѕќ„ј“ќ  ƒ»ѕЋќћЌќѓ –ќЅќ“»

ћ≈Ћ»’ Ќј“јЋ≤я ¬ќЋќƒ»ћ»–≤¬Ќј. ѕ≈–—ќЌјЋ№Ќ»… —ј…“

---